Село! В душе моей покой. Село в Украйне дорогой. И, полный сказок и чудес, Кругом села зеленый лес. Цветут сады, белеют хаты, А на горе стоят палаты, И перед крашеным окном В шелковых листьях тополя, А там всё лес, и всё поля, И степь, и горы за Днепром... И в небе темно-голубом Сам Бог витает над селом. И серое небо, и сонные воды… Вдали над берегом поник Без ветра гнущийся тростник, Как пьяный… боже, гибнут годы! Что ж, долго ли придётся мне В моей незамкнутой тюрьме, Над этим бесполезным морем, Томиться тяжкой жизни горем? Молчит иссохшая трава И гнётся, словно и жива; Не хочет правды говорить. А больше некого спросить.
Існує на світі країна Українська мова. У цій країні живуть частини мови- самостійні і службові. Самостійні мають своє лексичне значення і запитання, а службові лише допомагають їм. Самостійни частини мови можуть бути у реченні другорядні і головні. Головні несли у собі найважливішу інформацію, а другорядні лише її доповнювали. І так було завжди. Але одного сонячного дня другорядні члени запитали у головних: "А чому це тільки ви найважливіші?! Ми теж хотімо бути головними!",- рішуче вони сказали. Головні не погодились зрекатися свого місця і не поступились. Тоді і ропочалася між ними ворожнеча.
