Мені подобається вчитися у нашій школі. Вчителі добрі та уважні, хоча й суворі. Тому на уроках доводиться сидіти тихо-тихо. Через це дуже втомлюєшся..
Інша справа — перерва. Тільки-но пролунає дзвоник — швиденько до їдальні. Хутко поїв — бігцем у коридор. Шкода, звісно, витрачати час на їжу, але потрібно ж набратися енергії.
Перерви у нас великі, 10—15 хвилин. Угадайте, скільки разів я встигаю пробігтися коридором? Десять-п'ятнадцять. Це нічого, але іноді як зіштовхнешся з ким-небудь. Хтось навіть радий, що можна трохи побитися. Проте у старшокласників я намагаюсь не врізатися. Можуть боляче вдарити. У вчителів, звісно, теж. Можуть покарати — змусять стояти. А це так нудно, особливо якщо перед цим сидиш 45 хвилин на уроці. Ось і доводиться маневрувати. Так цікавіше, ніж просто бігти як дурень світ за очі. А якщо серйозно, то у нашій чудовій школі немає нормального спортзала, де б можна було «розрядитися», пограти у що-небудь. І взагалі, як на мене, мало уроків фізкультури. Я б із задоволенням ходив на урок фізкультури щодня. Ні, двічі на день. Ні, через кожні два уроки щодня. Це було б чудово!
Після теплого дощику з-за хмаринок швидко визирнуло сонечко, і почало старанно розмальовувати веселку. Подумавши, воно почало з червоної фарби, що асоціювалось у нього з безкраїм полем червоних маків. Сонечко віднайшло початок галявинки, гарно прикрашеної бусинками крапельок, і почало своою роботу. Воно поспішало, тому що знало: на землі всі, мружачись, дивляться на небо і чекають дива. Палітра фарб у сонечка, на цей раз, видалась надзвичайно яскравою, і вже через декілька хвилин, маленькі дітки почали допитливо придивлятись до небесної казки і розповідати дорослим про свою мрію, знайти початок веселкиⒶ.
Мені подобається вчитися у нашій школі. Вчителі добрі та уважні, хоча й суворі. Тому на уроках доводиться сидіти тихо-тихо. Через це дуже втомлюєшся..
Інша справа — перерва. Тільки-но пролунає дзвоник — швиденько до їдальні. Хутко поїв — бігцем у коридор. Шкода, звісно, витрачати час на їжу, але потрібно ж набратися енергії.
Перерви у нас великі, 10—15 хвилин. Угадайте, скільки разів я встигаю пробігтися коридором? Десять-п'ятнадцять. Це нічого, але іноді як зіштовхнешся з ким-небудь. Хтось навіть радий, що можна трохи побитися. Проте у старшокласників я намагаюсь не врізатися. Можуть боляче вдарити. У вчителів, звісно, теж. Можуть покарати — змусять стояти. А це так нудно, особливо якщо перед цим сидиш 45 хвилин на уроці. Ось і доводиться маневрувати. Так цікавіше, ніж просто бігти як дурень світ за очі. А якщо серйозно, то у нашій чудовій школі немає нормального спортзала, де б можна було «розрядитися», пограти у що-небудь. І взагалі, як на мене, мало уроків фізкультури. Я б із задоволенням ходив на урок фізкультури щодня. Ні, двічі на день. Ні, через кожні два уроки щодня. Це було б чудово!
Після теплого дощику з-за хмаринок швидко визирнуло сонечко, і почало старанно розмальовувати веселку. Подумавши, воно почало з червоної фарби, що асоціювалось у нього з безкраїм полем червоних маків. Сонечко віднайшло початок галявинки, гарно прикрашеної бусинками крапельок, і почало своою роботу. Воно поспішало, тому що знало: на землі всі, мружачись, дивляться на небо і чекають дива. Палітра фарб у сонечка, на цей раз, видалась надзвичайно яскравою, і вже через декілька хвилин, маленькі дітки почали допитливо придивлятись до небесної казки і розповідати дорослим про свою мрію, знайти початок веселкиⒶ.