Відповідь: Минуло п'ять років. Кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. Та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.
Одного разу вирішив Іван Сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з Мілкою податися до чудової столиці. Навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. Нарешті потяг спинився на тому ж вокзалі. Сьогодні, як і колись, усі перехожі метушилися, кудись поспішали. Але тепер Іванові це не здалося дивним. Проте його увагу привернула метушня на площі. Річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. Він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка – це неприпустимо. Служник порядку продовжував:
- Послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. Не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. Поверни власникові кишеньковий годинник. Попроси вибачення і можеш іти своєю дорогою.
Голос, що звучав, здався Іванові дуже знайомим. Ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. Іван Сила люб’язно усміхнувся. Запала тиша. Помалу люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. Мабуть, ви уже самі здогадалися, що це був Міха Голий.
Почалась довга душевна розмова. Друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. Звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. Похвалився, що на новій роботі пристойна платня. У важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. Незабаром вони одружаться. Здивований Іван намагався щось сказати. Та радісний товариш не замовкав і запросив на весілля.
Іван теж попросив друга після торжества завітати до нього в гості. Тільки тепер, Мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. Поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував Піні, Пандорському, Фандіго й Ренаті приєднатися до подорожі. Іван був у захваті. А Мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. Усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом…
Хрещатик - головна вулиця Києва, розташована неподалік від місцевості, де колись князь Володимир Великий хрестив свою родину. Мабуть, саме так виникла назва вулиці. Але згідно іншої версії, назва походить від Хрещатого Яру (місцини, що перехрещена ярами). Довжина Хрещатика лише 1,2 км, а вшир ця вулиця сягає на деяких ділянках 100 метрів. Проїжджа частина дорівнює 24 метри, а обабіч вулиці висаджені дерева, що відділяють 14- метрові тротуари. Уздовж лівого боку вулиці простягнувся каштановий бульвар, особливо гарний навесні, у травні, коли каштани розквітають.
Як повноцінна вулиця Хрещатик почав свою історію наприкінці 18 - початку 19 століття. Першим забудовуватись ділянки в районі Європейської (Кінної) площі. У той час на Хрещатик будувались переважно житлові будинки, за винятком Першого Київського театру – садиби, побудованої за проектом А. Меленського. Саме тому вулиця деякий час називалася Театральною. До 1869 року головна вулиця Києва звалася Хрещатицькою, а потім була перейменована в Хрещатик.
Найтрагічніший час для Хрещатика настає в роки Великої Вітчизняної Війни. Відразу ж після звільнення Києва в 1943 році, починаються відбудовні роботи, а 1948 році - втілення в життя генерального плану відновлення Хрещатика, запропонованого групою відомих архітекторів. Згідно із проектом, Хрещатик повинен був перетворитися в широку магістраль. Саме тоді одна сторона вулиці була піднята на 2 м, будинки відсунулися вглиб, а перед ними зявився знаменитий каштановий бульвар. При забудові вулиці архітектори намагалися виграшно зєднати особливості архітектурних ансамблів із природним ландшафтом. На місці зруйнованих дореволюційних будинків виросли будинки в стилі "сталінського ампіру", які дуже вдало вмалювалися в образ нового Хрещатика.
По вихідних і святкових днях вся транспортна частина Хрещатику від вулиці Бессарабської до Майдана Незалежності перекривається. Вулиця стає пішохідною, що створює різкий контраст з Хрещатиком буденного дня. І кияни, і гості міста мають можливість неспішно прогулятися вулицею, відчути атмосферу міста, послухати вуличних музикантів, артистів.
Відповідь: Минуло п'ять років. Кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. Та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.
Одного разу вирішив Іван Сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з Мілкою податися до чудової столиці. Навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. Нарешті потяг спинився на тому ж вокзалі. Сьогодні, як і колись, усі перехожі метушилися, кудись поспішали. Але тепер Іванові це не здалося дивним. Проте його увагу привернула метушня на площі. Річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. Він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка – це неприпустимо. Служник порядку продовжував:
- Послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. Не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. Поверни власникові кишеньковий годинник. Попроси вибачення і можеш іти своєю дорогою.
Голос, що звучав, здався Іванові дуже знайомим. Ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. Іван Сила люб’язно усміхнувся. Запала тиша. Помалу люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. Мабуть, ви уже самі здогадалися, що це був Міха Голий.
Почалась довга душевна розмова. Друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. Звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. Похвалився, що на новій роботі пристойна платня. У важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. Незабаром вони одружаться. Здивований Іван намагався щось сказати. Та радісний товариш не замовкав і запросив на весілля.
Іван теж попросив друга після торжества завітати до нього в гості. Тільки тепер, Мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. Поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував Піні, Пандорському, Фандіго й Ренаті приєднатися до подорожі. Іван був у захваті. А Мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. Усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом…
Пояснення:
Хрещатик - головна вулиця Києва, розташована неподалік від місцевості, де колись князь Володимир Великий хрестив свою родину. Мабуть, саме так виникла назва вулиці. Але згідно іншої версії, назва походить від Хрещатого Яру (місцини, що перехрещена ярами). Довжина Хрещатика лише 1,2 км, а вшир ця вулиця сягає на деяких ділянках 100 метрів. Проїжджа частина дорівнює 24 метри, а обабіч вулиці висаджені дерева, що відділяють 14- метрові тротуари. Уздовж лівого боку вулиці простягнувся каштановий бульвар, особливо гарний навесні, у травні, коли каштани розквітають.
Як повноцінна вулиця Хрещатик почав свою історію наприкінці 18 - початку 19 століття. Першим забудовуватись ділянки в районі Європейської (Кінної) площі. У той час на Хрещатик будувались переважно житлові будинки, за винятком Першого Київського театру – садиби, побудованої за проектом А. Меленського. Саме тому вулиця деякий час називалася Театральною. До 1869 року головна вулиця Києва звалася Хрещатицькою, а потім була перейменована в Хрещатик.
Найтрагічніший час для Хрещатика настає в роки Великої Вітчизняної Війни. Відразу ж після звільнення Києва в 1943 році, починаються відбудовні роботи, а 1948 році - втілення в життя генерального плану відновлення Хрещатика, запропонованого групою відомих архітекторів. Згідно із проектом, Хрещатик повинен був перетворитися в широку магістраль. Саме тоді одна сторона вулиці була піднята на 2 м, будинки відсунулися вглиб, а перед ними зявився знаменитий каштановий бульвар. При забудові вулиці архітектори намагалися виграшно зєднати особливості архітектурних ансамблів із природним ландшафтом. На місці зруйнованих дореволюційних будинків виросли будинки в стилі "сталінського ампіру", які дуже вдало вмалювалися в образ нового Хрещатика.
По вихідних і святкових днях вся транспортна частина Хрещатику від вулиці Бессарабської до Майдана Незалежності перекривається. Вулиця стає пішохідною, що створює різкий контраст з Хрещатиком буденного дня. І кияни, і гості міста мають можливість неспішно прогулятися вулицею, відчути атмосферу міста, послухати вуличних музикантів, артистів.
Объяснение: