Роздуми про життя
Людина — це унікальна істота, яка є не просто творінням вищого розуму, не просто відображенням Божої мудрості, могутності, творчого потенціалу. Людина, з погляду християнства, є особою, яка має власний розум, власну волю, власні почуття.
Людина безсмертна не лише в релігійному розумінні, але й у своїх ділах. Усе, що кожен з нас зробить, матиме свій слід у майбутньому. Найзагальніше покликання кожної людини — жити. І жити гідно. Часто ми відволікаємося на дрібні і скороминущі речі, а це принижує людину, робить її життя примітивним і нецікавим.
Крім основного призначення, кожен має особисте покликання. Бог кожного з нас любить і наділяє тим чи іншим талантом, якоюсь характерною властивістю, яку людина може розвинути або змарнувати. Навіть якщо ми не відчуваємо в собі здібностей до мистецтва, науки чи спорту, то можемо розвивати щедрість, терпимість, порядність та інші чесноти, яких нам часто бракує в житті. Для кожного важливим є вміння поводитися в буденних ситуаціях. Часто людина грішить тим, що будує величезні плани, мріє про високе життя, але не вміє бути уважною до щоденних потреб рідних. Цінність життя людини повинна вимірюватися кількістю добра і любові, вкладених нею у кожну, хай і невеличку справу. Люди мають жити в дружбі, злагоді, допомагати один одному. А до тільки тоді буде шляхетною, коли вона є безкорисливою. Ми живемо в суспільстві, серед інших людей, і постійно відчуваємо на собі їхню опіку та внутрішню погребу якогось ставлення до них. Вже самою природою передбачено, що сильніший повинен піклуватися про слабшого. І, власне, сила сильного полягає в тому, наскільки він використовує її для служіння іншим. Батьки не просто виховують дітей, забезпечують їжею, одягом, відсилають до школи; вони люблять їх і піклуються про них.
Кожну хвилину свого життя потрібно пам’ятати, що ми — діти Божі. Тому треба навчитись прощати, жити в спільноті: потішати самотніх, давати потребуючим. Ми маємо творити добро і боротись зі злом. І якщо деколи відступаємо від цього, то завжди можемо виправитись, бо знаємо, що Бог нас очікує з любов’ю і прощенням.
Мій день в школі дуже насичений. Спочатку ми сидимо на уроках. Уроки мені не все подобаються і вчителі бувають не дуже, але це не кожен день. Іноді дні просто чудові, особливо якщо є фізкультура і малювання. Я дуже люблю грати в м'яч на фізкультурі. Мені подобається футбол, але вчитель не завжди дозволяє грати з хлопцями. І ще я люблю малювати. Природа у мене виходить найкраще і дуже мені подобається. Вчителька навіть питала, чи не хочу я додатково займатися, але у мене немає часу. Так як після уроків я додатково займаюся танцями. Якщо вибирати між малюванням і танцями, то мені більше подобаються танці. Я дивлюся всі передачі про танці і в майбутньому хочу з танцями зв'язати своє життя.
Після такого напруженого дня приходжу додому і роблю уроки. Танці у мене не кожен день, тому іноді після уроків я можу трохи погуляти з хлопцями в футбол або посидіти з подружками. Іноді я не встигала зробити все уроки, вже було пізно, і мама лаялася, щоб я лягала спати. Але поганих оцінок у мене не було. Я виступала на всіх конкурсах і концертах, тому мені багато прощали. Цим я не хвалюся, але танці вже мені багатьом в житті допомагають.
Час, коли ти в школі найбезтурботніший і радісне. Ти кожен день бачиш своїх друзів, розмовляєш з ними, гуляєш і навіть йдеш додому. Розлучаємося ми з ними зовсім ненадовго, так як зі школи ми поверталися пізно, і час пролетить швидко. І як би я іноді ні втомлювалася, ці всі знання мені в житті обов'язково знадобляться. І тільки потрібно з позитивним настроєм виконувати всі завдання і життя в школі буде найяскравішою і веселою. Шкільний час найулюбленіше.
Я його побачив, коли зійшов з поїзда і прямував стежкою, що вела поміж старим парком і великим садом. Хтось десь палив багаття; й хоч полум'я не було видно, проте рідесенький дим синьою пеленою стелився над самою землею. Повітря пахло анто нівками і чимось таким особливим, що нагадувало дитинство й те, як ми колись згрібали листя й палили на городі, де вже викопали картоплю... їжак, видно, ще не очумався, бо лежав там, де його й покинули, згорнувшись тугим клубком.
Я зупинився, очікуючи, коли він спробує побігти. Проте їжак наче вмер. Нагнувся над ним, торкнувся голок — тверді, вони мало не впивалися в долоню. Тоді я втягнув праву руку в рукав, таким чином замотавши її, і, нагнувшись ще нижче, попхнув їжака собі на полу плаща й поніс із собою.
їжак не розпростувався і, важкий, колов мені своїми шпиль ками долоню, а то й бік, коли я міцніше притискав його до себе. Від того, що зустрівся з їжаком, а тепер ніс його в загорнутій полі плаща, стало мені добре, і я чомусь навіть усміхався.
В кімнаті я запалив світло і вже тоді поклав їжака в кутку біля груби. Він там упав, як неживий, і тільки, либонь, ще тугіше згорнувся, ще гостріше повиставляв шпильки. Ну, що ж, це твоє діло, як тобі триматись, як поводитись, думав я, можеш побоюва тись, остерігатись. Можливо, й зрозумієш, що я проти тебе не маю нічого лихого, але ж ти дике лісове звіря, ти завжди боїшся й осте рігаєшся,— і, може, завдяки цьому й живеш іще... Ну, добре, ось тобі яблуко, ось тобі друге. А що ж іще тобі до вподоби?
Вийшов надвір, назбирав грушок-гниличок під грушею, і всі висипав перед їжаком, котрий, либонь, і не ворухнувся за цей час... А-а, тобі, мабуть, хочеться молока, я чув, ти його любиш. Проте молока в квартирі не було, довелося йти до сусідів. Сусіди налили мені у фіолетову пластмасову чашечку — ах, так, вони розуміють, це для їжака, і, мабуть, для того, яким сьогодні бавились діти.
Кімнату залило світло, їжак непорушно лежав у кутку. Він, звичайно, чув, що я і вдруге виходив з кімнати, але щось тут лякало його, насторожувало. Налив молоко в тарілочку, поставив коло яблук та грушок. Цікаво, що ж його непокоїть? Чи не елек тричне світло? Мабуть, воно, бо їжак у лісі звик до місячного, а це для нього — вороже...Я вимкнув світло, і почав гати за ним. Він заворушився й почав пити молоко. Груші і яблука лежали нерухомо, він їх не чіпав.
Через деякий час, їжачок почав їсти яблука, груші, мабуть, залишив на потім. Мені стало його шкода, я поклав йому на колючки яблуко і грушу, і відніс у ліс. Їжачок побіг і сховався в кущі.