2. У ній всі тони й відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших.
3. Дивуєшся дорогоцінності нашої мови: в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перли.
5. Пригадаймо такі слова, як „оксамит”, „перли”, „намисто”, „рушник”, „хустка”, „знамено”.
6. Кожне слово має свій сенс, свою красу.
7. У мене особисто народжується велике почуття радості при згадці таких слів, як „світанок”, „сонячний промінь”, „веселий струмок”, „голуба далечінь”, „блакитна високість”...
8. А скільки таких слів існує, і за кожним глибина, суть і краса!
9. Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність душі, стає безбатченком.
1. Безумовною рисою психічного укладу українця є — емоціоналізм і сентименталізм, чутливість та ліризм; найяскравіше виявляються ці риси в естетизмі українського народного життя і обрядовості ; одним з боків смоціоналізму є і своєрідний український гумор , що є одним із найбільш глибоких виявів «артистизму» української вдачі (Д. Чижевський).
2. Скрізь по обидва боки Раставиці на покаті стеляться чудові rороди , жовтіють тисячі соняшників , що ніби поспинались та заглядають поверх бадилля кукурудзи на річку ;там набігли на річку високі коноплі і залили берег своїм гострим важким духом (Неуй-Левицький).
3. Здорові кострубаті дуби грізно стояли в снігових заметах; їм було байдуже , що бурхав холодний вітер... (М. Коцюбинський).
4. Все , що буде , було і що є на землі , і сто тисяч разів уже бачене й чуте , cipі вузлики ранку-твої солов'ї , все це тільки одне нерозгадане чудо. (Л. Костенко).
5. Після косовиці починасм гребти сіно гуртом , і ось потроху міняється наш світ чарівний : батько, дід і дядько стають чомусь мовчазними і збентеженими, якась підозра з'являється в очах : вони починають ділити копиці (О. Довженко).
6. Капітан полегшено зітхнув : люди живі , судно тримається на воді , хоч і жалюгідний має вигляд після такої тріпанини (О. Гончар).
7. Батько хай їде орать : його коні знають , а я піду гулять : мене гості чекають.
8. І високе мене пройняло : народ твій достоїн , щоб жити для нього й страждати (В. Симоненко).
9. Не приховував : уcі його симпатії на боці тих , що вже й тоді плекали тут виноградну лозу, жили своєю чесною працею (О. Гончар).
10. Сонце уже зійшло , але його ще не було видно із-за темного лугу ; небо освітилося ясно й погожо , і луг теж посвітлішав і прихорошився (Г. Тютюнник).
В ТАКИХ РЕЧЕННЯХ Є ОДНОРІДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ:
2, 3, 5, 6, 7, 8, 9
__
2. У ній всі тони й відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших.
3. Дивуєшся дорогоцінності нашої мови: в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перли.
5. Пригадаймо такі слова, як „оксамит”, „перли”, „намисто”, „рушник”, „хустка”, „знамено”.
6. Кожне слово має свій сенс, свою красу.
7. У мене особисто народжується велике почуття радості при згадці таких слів, як „світанок”, „сонячний промінь”, „веселий струмок”, „голуба далечінь”, „блакитна високість”...
8. А скільки таких слів існує, і за кожним глибина, суть і краса!
9. Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність душі, стає безбатченком.
Відповідь:
1. Безумовною рисою психічного укладу українця є — емоціоналізм і сентименталізм, чутливість та ліризм; найяскравіше виявляються ці риси в естетизмі українського народного життя і обрядовості ; одним з боків смоціоналізму є і своєрідний український гумор , що є одним із найбільш глибоких виявів «артистизму» української вдачі (Д. Чижевський).
2. Скрізь по обидва боки Раставиці на покаті стеляться чудові rороди , жовтіють тисячі соняшників , що ніби поспинались та заглядають поверх бадилля кукурудзи на річку ;там набігли на річку високі коноплі і залили берег своїм гострим важким духом (Неуй-Левицький).
3. Здорові кострубаті дуби грізно стояли в снігових заметах; їм було байдуже , що бурхав холодний вітер... (М. Коцюбинський).
4. Все , що буде , було і що є на землі , і сто тисяч разів уже бачене й чуте , cipі вузлики ранку-твої солов'ї , все це тільки одне нерозгадане чудо. (Л. Костенко).
5. Після косовиці починасм гребти сіно гуртом , і ось потроху міняється наш світ чарівний : батько, дід і дядько стають чомусь мовчазними і збентеженими, якась підозра з'являється в очах : вони починають ділити копиці (О. Довженко).
6. Капітан полегшено зітхнув : люди живі , судно тримається на воді , хоч і жалюгідний має вигляд після такої тріпанини (О. Гончар).
7. Батько хай їде орать : його коні знають , а я піду гулять : мене гості чекають.
8. І високе мене пройняло : народ твій достоїн , щоб жити для нього й страждати (В. Симоненко).
9. Не приховував : уcі його симпатії на боці тих , що вже й тоді плекали тут виноградну лозу, жили своєю чесною працею (О. Гончар).
10. Сонце уже зійшло , але його ще не було видно із-за темного лугу ; небо освітилося ясно й погожо , і луг теж посвітлішав і прихорошився (Г. Тютюнник).