Розкрити значення кожного з фразеологізмів. Пояснити вживання апострофа. Ввести фразеологізми до самостійно складених речень .
Лобом муру не проб’єш. З’явитися на шапкобрання. З вогню та в полум’я. Серце в’яне. Людям язика не зав’яжеш. П’яте через десяте.

1. Існують прекрасні дороги, націлені на перемоги (П. Осадчук).

2. Біля входу в парк порослому високою травою, царювала тиша (І. Нечуй-Левицький).

3. Висохлий за літо потічок, безшумно звився чорним вужиком (М. Стельмах).

4. Іноді, глибоку тишу порушує стукіт дятла, чи шерех збитої білкою шишки (О. Донченко).

5. Строкатий сад, колисаний вітерцем, обізвався легким шелестом гілля (Є. Гуцало).

6. Десь, далеко в морі, оповитому темрявою, світив вогниками пароплав (М. Трублаїні).

7. Долинка, вишита сонцем, пускає їм в очі веселі, сліпучі зайчики (М. Стельмах).

8. На лісовій галявині стояла, вкрита очеретом, хатина (О. Донченко).

9. Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої... (М. Коцюбинський).

10. Добріє світ, народжений в любові (Т. Коломієць).

Маруся — проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею. Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не осуджується в думі, хоч вона і «потурчилась, побусурманилась». Навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї — «наша», Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум — допомагає їм вирватись з ненависної турецької каторги. Тож Маруся приходить до козаків-невільників, які «тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають», і обіцяє їм на Великдень дати ключі від темниці (саме тоді «пан турецький», її чоловік, має «до мечеті від’їжджати», а їй залишить ключі). Хоч козаки-невольники і не повірили спочатку в щирість наміру Марусі, а стали проклинати її, проте Маруся дотримала свого слова — вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни. Вона просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться: Бо я вже потурчилась, побусурманилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного! Трагедія Марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. Патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників. Таким чином, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу. Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї Батьківщини. Головна героїня змальовується у всій психологічній складності. Її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. В цьому виявилась висока майстерність твору. Симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття. Тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи. Ця дума була добре відома Тарасу Шевченку, він її вмістив у свій «Буквар южнорусский», виданий ним у 1861 році для українських шкіл. А М. Старицький під впливом цього твору написав однойменну історико-побутову драму (1897), п’єсу під цією ж назвою («Маруся Богуславка») написав і І. Нечуй-Левицький (1895), а також Б. Грінченко драму «Ясні зорі», С. Воробкевич оповідання «Турецькі бранці»; композитор А. Свєчников створив балет «Маруся Богуславка» (1951); М. Пригара — оповідання «Богуславка». Отже, історична дума надихнула митців на створення за її мотивами нових творів літератури і мистецтва.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/marusya-boguslavka-harakteristika-obrazu/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua