Розкривши значення фразеологізмів (вони у вправі виділені курсивом), з’ясуйте їхню синтаксичну роль. 1. То був якийсь блискучий карнавал... Здавалось, налетів дев’ятий вал. 2. То все було якесь надумане, білими нитками шите. 3. Добре, що нагодився вчасно, бо пустили б за вітром усе село. 4. Мабуть, до нових віників доведеться вас виглядати.
Для довідок. Дев’ятий вал – розбурхана, некерована стихія. Шите білими нитками – невміло виконане, погано замасковане. Пустити за вітром – спалити, стратити, знищити, розвіяти, недоглянути, позбутися чого-небудь.
До нових віників – дуже довго, тривалий період.
Осінній пейзаж! Як зачаровує він своєю тендітно красою та яскравими барвами! Дерева навколо одягли золотисто–червоні вбрання та стоять, такі величні й неприступні. Осінь, неначе талановитий художник малює свої акварелі. Декілька мазків та увесь світ стає іншим. Чи можливо пізнати знайомий клен, що росте під моїм вікном? Він, наче дерево з чарівної казки, сяє золотими сполохами у відблисках блідого сонячного проміння.
Яскраво палають ягоді калини та горобини, мерехтить у повітрі тонка срібляста павутинка. Я люблю осінь, тому ця пора року, як ніяка інша, пробуджує нашу фантазію та уяву.
Ось листя, коричневе золотисте, багряне, барвисте, кружляє навколо, неначе стайка дивовижних метеликів, і зробив на льоту декілька танцювальних піруетів, плавно лягає на землю, встилаючи її дорогоцінним килимом.
А які прекрасні останні осінні квіти! Є щось сумне та світле у їх примарній красі, у їх гірковато – п’янкому ароматі, у ніжності пелюстків…Пишні та різнокольорові айстрі, елегантні жоржини, тендітні, тонкі хризантеми…Я замальовую їх до свого альбому, щоб навічно зберегти ці красу на паперових аркушах, але ж не можливо наздогнати у таланті саму осінь!
Навіть коли йде дощ, пейзажна картина не втрачає своєї цільності та гармонії. Небо набуває темного, кольору, стає глибоко синім, майже чорним, неначе свинець…Такий окрас створює чудовий контраст із загальною червоно – золотою гамою, що панує навколо. Летять кришталеві дощові краплі,створюючи на асфальті дзеркальця з калюж… Навіть повітря восени перестає бути звичайним, прозорим, воно наповнюється солодкою димкою і наче набуває певної густоти та щільності.
Час минає і осінь вносить зміни до своєї картини: оголяються дерева, темнішає килим із листя, що вкриває дороги та тропки, увесь пейзаж набуває більш видержаного темно – коричневого та бордового забарвлення.
Світ навколо стає трохи сумним, але все одно, безумовно, вишуканим та прекрасним. Не одне століття найвидатніші поети та художники, присвячують свої найкращі творі саме осені, її оспівують у віршах, вона зароджує свої особливі мотиви. Чарівний осінній пейзаж завжди буде джерелом натхнення та захоплення, дивовижним витвором мистецтвам, дарованим людству самою природою.
1 Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто?
2 Іменники можуть означати назви істот (хто?) та неістот (що?).
До істот належать іменники, що називають:
- осіб (мати, дитина, людина, футболіст, викладач);
- тварин (теля, кіт, голуб, зозуля, змія, комар, шершень);
- міфологічних істот (мавка, домовик, демон, чорт);
- померлих (мрець, небіжчик, покійник);
- означення людей у переносному значенні (зірка, дуб, пень, довбня);
Усі інші іменники є назвами неістот (кімната, метр, сміх, перемога, гурт, фінанси).
3 Переважну більшість у мові становлять загальні іменники, що означають узагальнені назви однорідних предметів, — назви, спільні для ряду однотипних предметів, істот, явищ, понять: книжка, учень, місто, виставка, сад, море, блискавка, природа, бадьорість тощо.
Значно меншу групу становлять в л а с н і іменники, що означають індивідуальні назви одного з ряду однотипних предметів.
До власних назв належать:
- імена, прізвища, псевдоніми, прізвиська: Катерина, Василь, Ярослав Мудрий, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Архімед, Цицерон;
- прізвиська тварин: Рябко, Барбос, Мурчик, Білий Бім Чорне Вухо;
- назви країн, держав, міст, сіл, гір, морів, озер, річок: Європа, Азія, Україна, Придніпров’я, Кривий Ріг, острів Земля Принца Карла, село Рясне, Південнокитайське море, Дніпро, Ла-Манш;
- назви книг, журналів, газет: драма «Лісова пісня», журнал «Сучасність», газета «Факти»;
- назви заводів, фабрик, пароплавів: завод «Більшовик», фабрика «Рошен», пароплав «Одеса»;
- назви організацій, установ, історичних подій, свят, почесні звання, найвищі посади: Рада Безпеки, Верховна Рада, Стародавня Греція, Перша світова війна, Прем’єр-міністр, Президент України;
- релігійні поняття: Матір Божа, Біблія.
Власні імена пишуться з великої літери, мають тільки однину (Київ, Харків) або тільки множину (Карпати, Чернівці).
Іноді прізвища та імена людей, коли вони служать для узагальненого означення цілого класу однорідних осіб, предметів і явищ, переходять до категорії загальних іменників: геркулес, дизель, кольт, браунінг, рентген, маузер, реглан, силует, донжуан.
Загальні іменники, виступаючи в мові у значенні індивідуальних назв, переходять у власні іменники: Захід (країни Західної Європи), планета Земля, Леонід Буряк, село Вишеньки. Часто тільки з контексту можна визначити, яким є іменник — власним чи загальним.
4 в Н. в. однини на -а (я) закінчуються переважно іменники жін. роду, на -0 – переважно чол.роду, на -о, -е – середнього роду.
5Спільний рід — рід української мови, до якого належать іменники, що мають одну форму на познаку кількох родів: чоловічого й жіночого, чоловічого й середнього, жіночого й середнього, чи всіх трьох.
іменники із закінченням на -а, -я та називають особу за її характерними діями або рисами поведінки: писака, кусака, читака, посіпака, недоторка, ябеда;
назви осіб на -о: агакало (чоловічий і середній рід), базікало (чоловічий і жіночий), чванько (чоловічий і жіночий)[2][3].
назв чоловічого або жіночого роду, утворені за до нших суфіксів зі значенням згрубілості, збільшеності: -ук-, -юк-, -уч-, -юч-, -уг-, -юг-, -иськ-: вітрюга, свинюка, хлопчисько[1].