Розкрийте дужки, вживаючи іменники у формі кличного відмінка. Відзначте можливі варіанти. І. 1. Вибачте за запізнення, (пан викладач слова, (шановний пан голова). 3. Здрастуйте, (пані Марія). 4. Де ви відпочивали влітку, (кум Степан)? 5. (Товариш капітан), дозвольте звернутись до вас. 6. Розпочинаємо обговорення, (шановна громада). 7. У вашій доповіді, (пан Бондарчук), є багато цікавих фактів. 8. Вибачте, (пап директор), нам час іти.
ІІ. 1. (Зося), (голубонька), як ти? 2. І в кого ти, (Максим), такий вдався? 3. Як же ви, (дід), ворожите? 4. Ви вже цим, (отець Вікентій), зацікавились? 5. Нащо це (Андрій), малому голову туманити? 6. Чи ти, (Левко), не в своєму розумі? 7. (Чоловік добрий), коли часом приб’єшся на вітряк, будь обережний з вогнем, а хліб знайдеш у скрині. 8. (Мудрий і добрий мельник і тобі за хліб-сіль і за непоказну людяність! 9. Чого ж ви, (дідусь), регочете? 10. (Дід Володимир), це ви? 11. (Сеньйора Лючія), я в боргу перед книгами і вами… 12. Я люблю тебе, (незрадлива мудрість книг), твої сонця чи світильники, і скорботу твою, і радість твою. 13. Так це ж, (отрок), здорово! 14. (Психолог), ти сьогодні неможливий! 15. Ви, (громадяночка), може, проковтнули язик? (З творів М. Стельмаха).

А трохи дал1, на мое здивування, я побачила прекрасну галявину. Тут було так спок1йно, так тихо, наче в ра1! Аж на душ1 легше стало!
Кругом розк1шн1 краэвиди, голосист1 перегуки таких дивних та трохи сполоханих птах1в, приэмн1 аромати кв1т1в та св1жо1 трави. Дивишся на це диво - аж душа завмираэ! Ну справжня об1тована земля!
А м1ж цим, думаэш, якби люди б1льше проводили часу на природ1, х1ба були б вони такими злими та агресивними? Х1ба скоювали б злочини? Х1ба комусь потр1бн1 були б т1 багатоповерхов1 будинки, проблеми, оф1си, коли навколо така краса?
Люди! Давайте берегти природу!

На просторій, світлій галявині виріс могутній дуб із кремезним стовбуром і міцними розгалуженими гілками, які підгримують густу крону. Це найгарніший дуб в усій діброві, саме про такі дерева складали в народі пісні, а поети писали вірші. Дуб — дивовижне дерево. Адже виріс він із малесенького, але щасливого жолудя (далеко не всі жолуді проростають), якого загубила чи сойка, чи білочка і не знайшов дикий кабан. Кількома гілочками піднімався він під небо, такими тонесенькими, що дивовижно, як вони тримаються, а найменша гілочка накрилась величезним дубовим листком. 
Дуб — сонцелюбне дерево, його плоске широке листя дає можливість світлу пройти крізь нього до самої землі, де росте безліч більш дрібних рослин, а коріння дружить із грибами, і тому в дібровах так багато боровиків, лисичок, груздів. 
Якщо нападе на дерево гусінь, інші дерева можуть загинути — лише не дуб. Він виживе — того ж літа на ньому з'являться листочки. Дуб не загине навіть тоді, коли його зрубають лісоруби. 
Залишиться тільки пеньок! 
Пройде час — і від пенька потягнуться до сонця листочки: це прокинуться "сплячі" бруньки, які десятиліттями, а то й віками чекали свого часу. Одна, найсильніша, гілка стане в майбутньому новим стовбуром. 
У багатьох народів світу дуб шанується як символ могутності, мудрості і довголіття. 
Огорожа навколо дуба; зроблена дбайливою людською рукою, — то символ єднання природи з людиною. Цей дуб прожив кілька століть — хай живе й далі і дарує людям радість.