Розподіліть у колонки типи односкладних речень: 1 — означено-особові; 2 — неозначено-особові; 3 — узагальнено-особові; 4 — безособові; 5 — називні. Люби життя у боротьбі щоденній. (Л. Забашта) Ведуть коня вороного. (Т. Шевченко) Пахне терпкою ожиною в лісі. (Д. Луценко) Поживемо — побачимо. (Нар. творч.) Холодний день. Обвітрена блакить. (М. Луків) Вище себе не скочиш. (Нар. творч.) У нашій сім’ї дуже шанували лелек. (Ю. Збанацький) Знай ціну і дружбі, й ворожнечі. (Д. Луценко) Козацькому роду нема переводу. (Нар. творч.) Тиша. Озеро. Туман. Зілля приклади до ран. (А. Ковальчук)
мы это делали,11 за все это:)
Объяснение:
Український живопис XIV—XVI століть розвивався під великим впливом традицій живопису Київської Русі. Про це свідчать зміст, стиль, іконографічні та технічні особливості українського іконопису. На жаль, за браком пам’яток немає змоги простежити послідовно всі етапи становлення локальних малярських шкіл на території України в умовах феодальної роздробленості й пізніше, в період формування української народності. Наше уявлення про українське середньовічне малярство в основному базується на іконах, що збереглися на території Галичини, зокрема у деяких районах Карпат, розташованих осторонь від татарських шляхів .
В умовах жорстокого політичного та соціального гніту українське малярство XIV— XVI століть, незважаючи на свій релігійний характер, було своєрідним виразником та носієм прагнень народу в його боротьбі за своє збереження і повноцінне виявлення.
За силою художнього й поетичного виразу тогочасне українське малярство можна порівняти з усною народною творчістю. Різниця лише в тому, що в народних думах, піснях і переказах живою образною народною мовою оспівується героїчна боротьба українського народу з татарами, турками та іншими загарбниками, що спустошували країну, нівечили народ, його культуру. Тимчасом малярство, хоч і було регламентоване церковними канонами, відгукувалося на жорстоку дійсність певними, дуже узагальненими образами — символами, часто поданими у своєрідній народній інтерпретації.
Якщо за часів Київської Русі в оформленні інтер’єру культових споруд провідну роль відігравав монументально-декоративний живопис — мозаїка та стінопис, то в даний період інтенсивного розвитку набув іконопис, пов’язаний переважно з монументальними комплексами іконостасів.
Суцільна стіна іконостаса з кількома рядами поставлених у певному порядку ікон відмежовує у східній церкві вівтар від головного приміщення — нефа. Іконостас виник із стародавньої вівтарної огорожі — кам’яної або дерев’яної — ще за часів раннього християнства і набув широкого розвитку у Візантії в другій половині IX—XI столітті. У давньоруських спорудах іконостаси були невисокі, складалися з двох ярусів і не закривали мозаїчного декору вівтарної апсиди. Існує припущення, що розвиток іконостаса у висоту йшов паралельно з занепадом мозаїчної техніки, що дорого коштувала, і пов’язувався з будівництвом дерев’яних церков, де не було монументальних розписів.
Объяснение:
- Привіт, Сергійко, а ми сьогодні з татом ходили до церкви. По дорозі тато розповів мені для чого ми це робимо і, що коли прийдемо додому, матуся приготує смачний недільний обід. А чи істують у вас якісь традиції в сім'ї?
- Так, але зазвичай це святкові традиції. Кожного року ми з дідусем ходимо в ліс по ялинку і прикрашаємо її всією сім'єю.
- Тобі це до вподоби?
- Звісно, це дуже весело. Вся родина об'єднується і в такій ігровій формі згуртовується.
- Як добре, що наші родини такі дружні!