Розподільний диктант. Випишіть словосполучення у дві колонки з прямими і непрямими додатками. Складіть чотири речення з додатками обох видів. Відвідати дідуся; набрати води; спекти хліба; не бачити світу білого; сперечатися з другом; слухати з татом; косити комбайном; подарувати мамі
Погодьтесь зі мною,щастям може бути , навіть і маленькі речі . Наприклад,сказати старенькій бабусі " Доброго дня!" ,чи до й перейти дорогу.Коли ви будете розуміти,як жити з людьми , ви будете щасливі.Тобто,щасливими вас будуть робити самі люди.
Але насправді,щаслива та людина,яка прожила життя не просто так.Щаслива та людина,яка зробила щось у своєму житті,яка вміє жити по-справжньому.От і висновки,яка людина по-справжньому щаслива!
-Це був дуже жахливий час, коли ніхто не знав чи повернеться він знову додому, чи побачить рідних, а чи буде взагалі завтра?
-А скільки тобі тоді було років, діду?
-Мені було 17 років
-То, певно, ти мав змогу не йти на війну, а залишитися дома біля рідних. Міг хтось піти інший воювати.
-Міг, але не хотів я сидіти вдома, коли на мою Батьківщину нападали загарбники, які хотіли тут все знищити!
-А якби ти знав, що загинеш, все одно пішов би на війну?
-Так. Я хотів, щоб на цій землі був мир, я хотів захистити своїх рідних, я хотів, щоб й у майбутньому було мирне небо над головою. І я був готовий віддати своє життя, аби війна якомога швидше закінчилася.
Онук побачи у очах старого сльози. Дід продовжував:
-Війна, мій хлопчику, це дуже страшно. Мир дістався дуже дорогою ціною. Хтось загинув, так і не дійшовши до Перемоги, але кожен з цих людей справжній герой і вони живі, поки жива наша пам'ять про них.
У онука також почали йти сльози. Він обійняв діда і тихенько сказав:
-Дякую...
-Головне ніколи не забувати ті страшні роки, щоб таке лихо більше ніколи не повторилося. І пам'ятати людей, які загинули тоді, заради миру зараз. Ніхто не забутий, ніщо не забуте.