Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
-Доброго дня! Чи це департамент архітектури та дизайну?
-Так звичайно. З якою метою ви до нас потрапили?
-Мені б хотілось запропонувати свої ідеї щодо поліпшення роботи вашого відділу.
-Це чудово, проте чи не могли б ви детальніше розповісти про ваші інновації?
-Мені здається, треба зменшити кількість лампочок на підлозі трамвайних станцій.
-Чому?
-Це до зекономити гроші на подальше будівництво і розвиток транспорту.
-Але чи не буде на станції занадто темно?
-Ні, такі лампочки не дуже яскраві. Звичайно, вони коштують не дуже дорого, проте ці гроші можна вкласти у встановлення в трамваях розеток для зарядки пристроїв.
-Ідея чудова, проте вам потрібно буде прийти завтра та оформити усі необхідні документи на подачу цієї заяви. На жаль, сьогодні бухгалтерія закрита.
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
-Доброго дня! Чи це департамент архітектури та дизайну?
-Так звичайно. З якою метою ви до нас потрапили?
-Мені б хотілось запропонувати свої ідеї щодо поліпшення роботи вашого відділу.
-Це чудово, проте чи не могли б ви детальніше розповісти про ваші інновації?
-Мені здається, треба зменшити кількість лампочок на підлозі трамвайних станцій.
-Чому?
-Це до зекономити гроші на подальше будівництво і розвиток транспорту.
-Але чи не буде на станції занадто темно?
-Ні, такі лампочки не дуже яскраві. Звичайно, вони коштують не дуже дорого, проте ці гроші можна вкласти у встановлення в трамваях розеток для зарядки пристроїв.
-Ідея чудова, проте вам потрібно буде прийти завтра та оформити усі необхідні документи на подачу цієї заяви. На жаль, сьогодні бухгалтерія закрита.
-Добре. Дякую! До побачення! Гарного вам дня!
-Навзаєм!
Объяснение