Розповідь про Софіївський собор та коли й ким її створено, з якою метою​

Дівчинка  семи  років  зараз  вибачилася  перед  своїм  батьком, іноді  слегка  нахиляючись  тим  самим  показуючи, що  їй  дуже  прикро. Поруч  з  ними, біля  їхних  ніг  лежала  розбита  ваза.
-Ох, Наталко, що  ти  накоїла?!
-Будь  ласко, татко,  вибач  мене! Я  зовсім  не  хотіла  цього  робити!
-Єх...І, що  ж  тепер  робити?-зітхнув  батько  дівчинки.
-Але, татку, я  зовсім  не  хотіла  цього  робити!
-Я  знаю. Але  вазу  доведеться  викинути.
-Ще  раз  вибачте  мене  тату...!
-...
-Але...Але  я  вважаю, що  склеити  вазу  всеж  таки  можна.
-Хм...Авжеж, бо  спроба, не  такування!-посміхнувшись  промовив  батько, й  зібравши  залишки  вази  пішов  її( вазу )  склеювати.
-Я  до віддалене  почувся  голос  Наталки.

Ну  как-то  так. Надеюсь  вам  нравится.

Жив був хлопчик Коля. Він жив з мамою, татом, старшим братом. Папа з братом поїхали на роботу, а мама збиралася піти в магазин. Перед відходом вона покарала йому що
- Коля тільки не їж цукерки і не чого не розбийте.
- Добре мама-відповідає Коля.
Мама пішла. Коля спочатку пограв в машинки, почитав книжку, але потім він захотів солодкого. Він пішов на кухню і поставив табуретку до шафки. Трохи встав на носочки і дістав вазу з цукерками, але він випадково впустив блюдце, яке стояло біля вази. Тут Коля згадав про слова мами і дуже злякався. Він сховав осколки, поставив вазу з цукерками на місце і пішов в кімнату. Увечері прийшла мама, відкрила шафу і бачить що немає блюдця. Вона покликала Колю.
- Син, іди но сюди.
- да, мама.
- Де блюдце ?.
- Я його розбив.
- ая яй, я ж тобі казала. -
прости мама, я більше так не буду.
Мама його пробачила і все стало як раніше