Задаю себе вопрос - почему седеет волос? Год за годом связки рвал - твёрдым стал мой голос Удивляюсь сам себе - может это старость? Дуновеньем ветерка вдруг ко мне подкралась Никому знать не дано сколько лет осталось Пошалить ещё бы мне - мне ещё бы малость Но как видно не к лицу такое поведение Вижу я вокруг себя насмешки и презрение Припев: Нет - я молодой! Просто - седой снег упал на плечи! Нет - я не другой! Я всё такой - юный душой - как прежде! Нет - я молодой! Просто - седой снег упал на плечи! Нет - я не другой! Я всё такой - юный душой - как прежде! ** По ночам, как в детстве я всё ещё летаю И цветные вижу сны и в облаках витаю Мне пора бы перестать быть таким ранимым И не ведать по утру бредам соловьиным Как с наивным пацаном жинь со мной играет Из полЫмя, да в огонь бешенно кидает Время быстрая река - подхватив, теченьем Унесла меня с собой, по годам - мгновенья Припев: Нет - я молодой! Просто - седой снег упал на плечи! Нет - я не другой! Я всё такой - юный душой - как прежде! Нет - я молодой! Просто - седой снег упал на плечи! Нет - я не другой! Я всё такой - юный душой - как прежде! *** Задаю себе вопрос - почему седеет волос? Год за годом связки рвал - твёрдым стал мой голос Удивляюсь сам себе - может это старость? Дуновеньем ветерка вдруг ко мне подкралась Припев: Нет - я молодой! Просто - седой снег упал на плечи! Нет - я не другой! Я всё такой - юный душой - как прежде! Да - я молодой!
Пишається весною рясним білим цвітом, а літом смачними червоними ягодами кожне українське подвір’я, адже «садок вишневий коло хати» (Т.Шевченко) і цвіте там «мамина вишня в саду» (Д.Луценко). Люблять і шанують у нас вишню, як матір (за М.Крищуком):
Жила колись на Україні одна родина. Чоловік козакував при потребі, а відтак сіяв на зимівнику хліб. Жінка була йому до доглядала за дітьми, бо було за ким. Дав їм Бог п’ятеро синів і одну дочку. Зіп’ялися на ноги господарі, добралися до якогось там достатку. Милувалися у вільну хвилину обоє своєю донечкою-писанкою і синами-соколами. Обминало їх обійстя нещастя, бо хатина ховалася у глибокому байраку та й гострі шаблі й стріли батька та його синів завжди були на сторожі. Та людське щастя у руках Божих…
Настали на Україні важкі часи і вороги віднайшли той щасливий зимівник та й взялися до грабунку. Стали проти ворогів батько з синами, але сила солому ломить: сміливих козаків постріляли і порізали. Кинулися кати до хати та на їхній дорозі стала мати із самострілом. Поклала кулею зайд, а сама впала на порозі рідної хати. Тіла козачі вороги потягли із собою кудись, а маму донечка поховала у саду. І сталося диво... Виросло на тому місці деревце, яке навесні зацвіло пишним білим цвітом, а літом налилося червоними ягодами, схожими на краплини крові. Милувалася дівчина-сиротина цвітом деревця, а як спробувала смачних ягід, то враз заснула. І сниться їй те деревце , що з нього вийшла постать матері, стала біля неї і каже:
Год за годом связки рвал - твёрдым стал мой голос
Удивляюсь сам себе - может это старость?
Дуновеньем ветерка вдруг ко мне подкралась
Никому знать не дано сколько лет осталось
Пошалить ещё бы мне - мне ещё бы малость
Но как видно не к лицу такое поведение
Вижу я вокруг себя насмешки и презрение
Припев:
Нет - я молодой!
Просто - седой снег упал на плечи!
Нет - я не другой!
Я всё такой - юный душой - как прежде!
Нет - я молодой!
Просто - седой снег упал на плечи!
Нет - я не другой!
Я всё такой - юный душой - как прежде!
**
По ночам, как в детстве я всё ещё летаю
И цветные вижу сны и в облаках витаю
Мне пора бы перестать быть таким ранимым
И не ведать по утру бредам соловьиным
Как с наивным пацаном жинь со мной играет
Из полЫмя, да в огонь бешенно кидает
Время быстрая река - подхватив, теченьем
Унесла меня с собой, по годам - мгновенья
Припев:
Нет - я молодой!
Просто - седой снег упал на плечи!
Нет - я не другой!
Я всё такой - юный душой - как прежде!
Нет - я молодой!
Просто - седой снег упал на плечи!
Нет - я не другой!
Я всё такой - юный душой - как прежде!
***
Задаю себе вопрос - почему седеет волос?
Год за годом связки рвал - твёрдым стал мой голос
Удивляюсь сам себе - может это старость?
Дуновеньем ветерка вдруг ко мне подкралась
Припев:
Нет - я молодой!
Просто - седой снег упал на плечи!
Нет - я не другой!
Я всё такой - юный душой - как прежде!
Да - я молодой!
Пишається весною рясним білим цвітом, а літом смачними червоними ягодами кожне українське подвір’я, адже «садок вишневий коло хати» (Т.Шевченко) і цвіте там «мамина вишня в саду» (Д.Луценко).
Люблять і шанують у нас вишню, як матір (за М.Крищуком):
Жила колись на Україні одна родина. Чоловік козакував при потребі, а відтак сіяв на зимівнику хліб. Жінка була йому до доглядала за дітьми, бо було за ким. Дав їм Бог п’ятеро синів і одну дочку. Зіп’ялися на ноги господарі, добралися до якогось там достатку. Милувалися у вільну хвилину обоє своєю донечкою-писанкою і синами-соколами. Обминало їх обійстя нещастя, бо хатина ховалася у глибокому байраку та й гострі шаблі й стріли батька та його синів завжди були на сторожі. Та людське щастя у руках Божих…
Настали на Україні важкі часи і вороги віднайшли той щасливий зимівник та й взялися до грабунку. Стали проти ворогів батько з синами, але сила солому ломить: сміливих козаків постріляли і порізали. Кинулися кати до хати та на їхній дорозі стала мати із самострілом. Поклала кулею зайд, а сама впала на порозі рідної хати. Тіла козачі вороги потягли із собою кудись, а маму донечка поховала у саду.
І сталося диво... Виросло на тому місці деревце, яке навесні зацвіло пишним білим цвітом, а літом налилося червоними ягодами, схожими на краплини крові. Милувалася дівчина-сиротина цвітом деревця, а як спробувала смачних ягід, то враз заснула. І сниться їй те деревце , що з нього вийшла постать матері, стала біля неї і каже:
– Видиш ня (бачиш мене, авт.), донечко? – шепотіли люблячі уста. – Виш ня, доню?
З того часу те деревце називають Вишнею. А що великою є душа кожної матері, то краплини-ягоди в неї великі та соковиті.