Розставити потрібні розділові знаки,підкреслити головні та другорядні члени речення. Так по сивих моря скільки видно було теж всюди бовваніли людски постаті
Мова – це найбільша цінність кожного народу: вона остання надія на виживання в суворих умовах сучасності. Остання характеристика відіграє важливу роль, оскільки нашій мові притаманна багатозначність.
Серцем і виразником душі лексем є наголос, який оживляє й окрилює їх. Залежно від того, на який склад упаде акцент, те й значення слово матиме . Значення цих лексем схожі між собою, тому й правильний наголос нелегко знайти. Проте існують такі слова, у яких хибне виділення складу може призвести до метаморфоз.
Наступна властивість, якою наділений акцент, – можливість зрозуміти, до якого відмінка чи категорії числа іменника належить лексема. Побачте відмінність між «я не бачу своєї руки́» і «в мене холонуть ру́ки». Різницю добре чути, якщо прочитати вирази вголос.
А ще наголошування – ключ для розрізнення паронімів: «недото́рканий» і «недоторка́нний». По-перше, це різні частини мови: прикметник і дієприкметник відповідно. А по-друге, «недото́рканою» може бути нова, тільки що надрукована книга, якої ще ніхто не розгортав; а «недоторка́нними» – видатні пам’ятки, що зберігаються в музеях під склом.
Отже, неправильно поставлений акцент руйнує ціле слово й позбавляє його самостійності. Саме так нищимо рідну мову зсередини. Якщо ж будемо вживати лексеми з наголосами в потрібних місцях, то наше мовлення буде красивим і правильним.
Объяснение:
Сорі що мало що змінено але ти даєш мало балів таке завдання (ꏿ﹏ꏿ;)
На нашій планеті мешкає близько семи мільярдів людей, і всі вони – дуже різні. Хтось має добру й чуттєву душу, хтось – палкий і непокірний характер. Дехто може мати злу та заздрісну сутність.
Спектр рис нашого характеру неймовірно різноманітний! Тисячі веселок сплелися всередині кожної особистості, випромінюючи емоції та почуття.
Така риса як грубість – також частина цієї душевної веселки, проте її колір – сірий. На мою думку, кожен з нас хоч раз у житті переходив межу вихованості, після чого душа починала виплескувати назовні цю накопичену сірість. Чому люди іноді втрачають над собою контроль? Що змушує їх грубити оточуючим? І які наслідки потім із цього випливають?
У кожної людини існують свої причини для грубості, тому однозначної відповіді на це питання немає. По-перше, особистість може бути невихованою, і грубість вже перетворилась для неї у звичку. По-друге, тиск з боку суспільства інколи змушує нас «закипіти» й захищати свою гідність, відповідаючи образою на образу. По-третє, дехто, не маючи ніяких здобутків і талантів, заробляє собі «корону» саме за рахунок грубого ставлення до людей, аби показати свою вдавану перевагу.
Звичайно, всі ці пояснення та виправдання – помилкові, адже грубість взагалі не повинна фігурувати у стосунках між людьми.
Повернемося до нашого початкового питання. Грубість – це духовна слабкість чи демонстрація сили? Часто ці два поняття бувають взаємно оберненими: «сильна» людина, котра вважає себе вищою за інших, проявляє грубість як ознаку сили, хоча насправді це всього лише є наслідком духовної слабкості… Така людина не здатна на більше, вона не згодна працювати, їй подобаються легкі шляхи… У таких ситуаціях проявляється людська м’якодухість.
В іншому випадку, коли хтось грубо ставиться до оточення, в його душі також панує слабкість. Йому не вистачає сили змовчати, втримати контроль над собою, ввічливо все обговорити… У таких ситуаціях відразу спрацьовує словесний самозахист.
Якщо звернутися до законів вихованості та толерантності, то грубість – це духовна слабкість, яка, на жаль, у кожного з нас присутня. Нам потрібно боротися з нею, адже вміння почути й дипломатично вирішити проблему і є демонстрацією справжньої сили духу!
Мова – це найбільша цінність кожного народу: вона остання надія на виживання в суворих умовах сучасності. Остання характеристика відіграє важливу роль, оскільки нашій мові притаманна багатозначність.
Серцем і виразником душі лексем є наголос, який оживляє й окрилює їх. Залежно від того, на який склад упаде акцент, те й значення слово матиме . Значення цих лексем схожі між собою, тому й правильний наголос нелегко знайти. Проте існують такі слова, у яких хибне виділення складу може призвести до метаморфоз.
Наступна властивість, якою наділений акцент, – можливість зрозуміти, до якого відмінка чи категорії числа іменника належить лексема. Побачте відмінність між «я не бачу своєї руки́» і «в мене холонуть ру́ки». Різницю добре чути, якщо прочитати вирази вголос.
А ще наголошування – ключ для розрізнення паронімів: «недото́рканий» і «недоторка́нний». По-перше, це різні частини мови: прикметник і дієприкметник відповідно. А по-друге, «недото́рканою» може бути нова, тільки що надрукована книга, якої ще ніхто не розгортав; а «недоторка́нними» – видатні пам’ятки, що зберігаються в музеях під склом.
Отже, неправильно поставлений акцент руйнує ціле слово й позбавляє його самостійності. Саме так нищимо рідну мову зсередини. Якщо ж будемо вживати лексеми з наголосами в потрібних місцях, то наше мовлення буде красивим і правильним.
Объяснение:
Сорі що мало що змінено але ти даєш мало балів таке завдання (ꏿ﹏ꏿ;)
Объяснение:
На нашій планеті мешкає близько семи мільярдів людей, і всі вони – дуже різні. Хтось має добру й чуттєву душу, хтось – палкий і непокірний характер. Дехто може мати злу та заздрісну сутність.
Спектр рис нашого характеру неймовірно різноманітний! Тисячі веселок сплелися всередині кожної особистості, випромінюючи емоції та почуття.
Така риса як грубість – також частина цієї душевної веселки, проте її колір – сірий. На мою думку, кожен з нас хоч раз у житті переходив межу вихованості, після чого душа починала виплескувати назовні цю накопичену сірість. Чому люди іноді втрачають над собою контроль? Що змушує їх грубити оточуючим? І які наслідки потім із цього випливають?
У кожної людини існують свої причини для грубості, тому однозначної відповіді на це питання немає. По-перше, особистість може бути невихованою, і грубість вже перетворилась для неї у звичку. По-друге, тиск з боку суспільства інколи змушує нас «закипіти» й захищати свою гідність, відповідаючи образою на образу. По-третє, дехто, не маючи ніяких здобутків і талантів, заробляє собі «корону» саме за рахунок грубого ставлення до людей, аби показати свою вдавану перевагу.
Звичайно, всі ці пояснення та виправдання – помилкові, адже грубість взагалі не повинна фігурувати у стосунках між людьми.
Повернемося до нашого початкового питання. Грубість – це духовна слабкість чи демонстрація сили? Часто ці два поняття бувають взаємно оберненими: «сильна» людина, котра вважає себе вищою за інших, проявляє грубість як ознаку сили, хоча насправді це всього лише є наслідком духовної слабкості… Така людина не здатна на більше, вона не згодна працювати, їй подобаються легкі шляхи… У таких ситуаціях проявляється людська м’якодухість.
В іншому випадку, коли хтось грубо ставиться до оточення, в його душі також панує слабкість. Йому не вистачає сили змовчати, втримати контроль над собою, ввічливо все обговорити… У таких ситуаціях відразу спрацьовує словесний самозахист.
Якщо звернутися до законів вихованості та толерантності, то грубість – це духовна слабкість, яка, на жаль, у кожного з нас присутня. Нам потрібно боротися з нею, адже вміння почути й дипломатично вирішити проблему і є демонстрацією справжньої сили духу!