Розташувати їх частин у відповідний послідовністю 1.Щоб сад навколо палацу

перетворився на парк. Григорій Тарнавський був закоханий у Качанівку. Він подбав
2.. 4. Розгорніть будь-яку художню книжку.

Як неохоче фразеологічні синоніми спілкуються з позитивними героями, але

звиваються коло негативних. І ви побачите (В. Ужченко). 5.На Івана Купала дівчата

ворожать на воді, пускаючи вінки іноді зі свічкою. Вогонь дуже часто виступає в

поєднанні з водою. Щоб дізнатися про свою подальшу долю (В. Завадська).​

На життєвому шляху трапляються різні випробування. Є проблеми, які вирішити просто, але буває й так, що не людина долає перешкоду, а перешкода нищить людину. Тому мені здається, що не кожен може стати кращим після сутички з труднощами.

Неможливо жити так, щоб ніякі проблеми не виникали перед вами. І шлях кожного — це їх послідовне вирішення.

Нерідко трапляється, що людина падає духом і проблема здається їй нездоланною фортецею. На жаль, не завжди поруч може опинитися хтось, здатний підтримати, до

Яскравим прикладом цього є Чіпка головний герой роману Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», що під тягарем проблем і невдач зійшов на криву стежку й став пропащою силою. Вирісши в злиднях, в атмосфері ворожості, згодом він мав проблеми з власного землею та панством, що підірвало віру в добро й справедливість. Так у його душі закипіла ненависть до всіх людей. Своє горе Чіпка заливав горілкою, почав грабувати, урешті-решт став на шлях убивства. Він намагався подолати перешкоди, але вони, на жаль, здолали його.

А скільки юнаків і дівчат нині знаходяться у виправних колоніях за злочини, які вони скоїли в безвихідних, як їм здавалося, ситуаціях. Щодня в новинах ми чуємо якусь історію про загублену долю. А нещодавно в сусідньому зі мною будинку 20-річний юнак через нещасливе кохання заподіяв собі смерть. Безперечно, це слабкодухість. Але як їй запобігти?

Підсумовуючи, мушу сказати, що життя дуже непередбачуване. Коли виникає проблема, не кожна людина має силу волі здолати її, і, як не прикро це констатувати, потрапляючи в безвихідь, слабкодухі опускаються на дно життя або зводять із ним рахунки.

Рідне слово — таке ніжне, барвисте, найдорожче. Воно хвилює серце, бо мо­ва українська — це невичерпне джерело, скарбниця народного духу. Вона мелодійна, ласкава, ніжна, багата. Коли чуєш українську мову, здається, що це співа­ють лісові пташки, шумлять бурхливі гірські водоспади. Мова — порадник і вчитель тим, хто її шанує і любить, і суддя тих, хто її зневажає.

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється, ожива, як їх почує.

Так писав про рідне слово Тарас Шевченко. Не можна не погодитися з вели­ким поетом. Мова наша така мелодійна, неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, вона зіткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Для кожного українця рідне слово пов’язане з краєвидами, з картинами сільської природи і міськими пейзажами. У ній відбиваються звичаї, традиції, розум і досвід, кра­са і сила українського народу. Ще в дитинстві вона допомагає нам пізнати світ, відкривати для себе таємниці життя. Без мови не може розвиватися жодна нація, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.

Ніжне українське слово пробуджує в нас людину. Це те найцінніше, що пере­дає наш народ із покоління в покоління як найдорогоцінніший скарб. Доки жи­ва мова, доти живий і народ.

Століттями нашу мову гнали, переслідували, забороняли. У відповідь на приниження, гніт, сваволю український народ творив свою історію, культуру, плекав рідну мову. І мова зацвіла, наче троянда. Ніжна і співуча, вона звучить у сер­ці кожного з нас. Вона звучала раніше з уст українців, вона піснями додавала козакам сили, звучала у народних думах і піснях. Вона приходила з творів І. Котляревського і Т. Шевченка, І. Франка. Саме вони довели існування слів, від яких «серце б’ється, ожива, як їх почує».

Тільки людина з глибоким почуттям патріотизму здатна зберегти в душі по­шану до рідної мови. Бо слова «мова» і «Батьківщина» духовно споріднені. А той, Хто байдуже ставиться до мови, байдужий і до минулого, теперішнього і майбутнього свого народу.

Мова народу — найчарівніший цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розви­вається. Мова допомагає нам завжди. Є слова, які викликають радість і збуджують душу. Це слова добрі, слова підтримки і співчуття. Найніжнішими словами ми відкриваємо серце коханій людині, щирими розмовами довіряємо таємниці друзям, словами твердими даємо обіцянки. XX століття принесло нашій мові й культурі високі злети й найскладніші випробування. Наше слово вмирало з го­лоду і бідувало, плакало за людьми, кинутими за ґрати, розстріляними, знищеними морально. Слово українське стало ніби сховком людського духу, скарбни­цею, до якої народ складав і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід.Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну, —

писав, незважаючи на заборони, В. Сосюра.

Не можна жити в Україні, не милуючись рідною мовою, не знаючи і не вивча­ючи її. Нашій мові, наче живій людині, потрібна любов і духовна міць. Тож да­вайте пізнавати красу рідного слова, любити Вітчизну, пишатися нашою барвис­тою, чарівною мовою!