розташуйтефакти з життя Тараса Григоровича у хронологічнійпослідовності.
а) Перебування в казематі.
б) Солдат-засланець в Орськійфортеці.
в) Кухарювання за наказом управителя панськихмаєтків.
г) Ув’язнення в НовопетрівськійфортецінаберезіКаспійського моря.
д) Пастух удядька Павла.
е) Нижній Новгород. Знайомство з О. Герценом, Анненковим.
є) «Школяр-попихач» у дячкаБогорського.
ж) Діяльність в «Современнике».
з) Козачок у пана Енгельгарда.
и) Участь у Кирило-Мефодіївськомутоваристві.
і) Викупізкріпацтва.
ї) ЗакінченняАкадеміїмистецтв і приїзд на Україну.
. 1. Бринять живою радістю ліси, як ранок спалахне на небокраї, як сонце огняне завісу піднімає із їх первісної і чистої краси. (В. Симоненко.) 2. Із поля дівчина утомлена прийшла, і хоч вечеряти дбайлива кличе мати, за сапку — і в квітник, де рожа розцвіла. 3. Ta знай, що тільки тут, де невгамовний труд землі насиченій, родюче лоно ранить, доспіють ягоди і радощі постануть. 4. Той, хто любить паростки кленові, хто діброви молоді ростить сам, дос-тоїн людської любові, бо живе й працює для століть! (З тв. М. Рильського. ) 5. Нехай серця не знають супокою, хай обганяють мрії часу біг, і наша юність буде хай такою, щоб їй ніхто не заздрити не міг! (В. Симоненко.)
Объяснение:
На нашій планеті мешкає близько семи мільярдів людей, і всі вони – дуже різні. Хтось має добру й чуттєву душу, хтось – палкий і непокірний характер. Дехто може мати злу та заздрісну сутність.
Спектр рис нашого характеру неймовірно різноманітний! Тисячі веселок сплелися всередині кожної особистості, випромінюючи емоції та почуття.
Така риса як грубість – також частина цієї душевної веселки, проте її колір – сірий. На мою думку, кожен з нас хоч раз у житті переходив межу вихованості, після чого душа починала виплескувати назовні цю накопичену сірість. Чому люди іноді втрачають над собою контроль? Що змушує їх грубити оточуючим? І які наслідки потім із цього випливають?
У кожної людини існують свої причини для грубості, тому однозначної відповіді на це питання немає. По-перше, особистість може бути невихованою, і грубість вже перетворилась для неї у звичку. По-друге, тиск з боку суспільства інколи змушує нас «закипіти» й захищати свою гідність, відповідаючи образою на образу. По-третє, дехто, не маючи ніяких здобутків і талантів, заробляє собі «корону» саме за рахунок грубого ставлення до людей, аби показати свою вдавану перевагу.
Звичайно, всі ці пояснення та виправдання – помилкові, адже грубість взагалі не повинна фігурувати у стосунках між людьми.
Повернемося до нашого початкового питання. Грубість – це духовна слабкість чи демонстрація сили? Часто ці два поняття бувають взаємно оберненими: «сильна» людина, котра вважає себе вищою за інших, проявляє грубість як ознаку сили, хоча насправді це всього лише є наслідком духовної слабкості… Така людина не здатна на більше, вона не згодна працювати, їй подобаються легкі шляхи… У таких ситуаціях проявляється людська м’якодухість.
В іншому випадку, коли хтось грубо ставиться до оточення, в його душі також панує слабкість. Йому не вистачає сили змовчати, втримати контроль над собою, ввічливо все обговорити… У таких ситуаціях відразу спрацьовує словесний самозахист.
Якщо звернутися до законів вихованості та толерантності, то грубість – це духовна слабкість, яка, на жаль, у кожного з нас присутня. Нам потрібно боротися з нею, адже вміння почути й дипломатично вирішити проблему і є демонстрацією справжньої сили духу!