розтавте розділові знаки зробіть повний розбір речення
мої дні течуть тепер серед степу серед долини налитої зеленим хлібом.
з себе каплі молодик отряс добре втерся хмаркою пухнатою і увесь порожевілий враз завис над хатою.
застебнутий на всі ґудзики він стояв справді як сояшник у цвіту й тішив мені очі

Ця розповідь від моєї матері вона справжня. Мама мені розповіла, що у моєї прабабусі, в хаті, де вона жила, був святий кут, і в ньому висіло багато ікон, які після смерті маминої прабабусі залишилися у її дочки, моєї прабабусі. Прабабуся зуміла зберегти ці ікони, незважаючи ні на що. Особливо дуже важко довелося під час війни, коли німці приходили в село. Вона їх ховала, переживала, щоб їх не знайшли і не забрали, бо дуже дорожила ними. За переказами, ці ікони з'явилися в нашому роду на весіллі, і вважалося, що вони несуть мир і добро в сім'ю. Прабабуся передала ікони своїм дітям: моїй бабусі і її братові і сестрам. Коли прабабуся була дуже старенька, вона строго наказувала своїм дітям зберігати традицію: передавати ікони у спадок своїм дітям, щоб у сім'ях був спокій і благополуччя. І так донині ми передаємо свої цінності з покоління в покоління.

Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. Кожен народ відбувся тоді, коли усвідомив себе у рідному слові.

З покоління в покоління, в часи роз­квіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, пере­казах і передавав від роду до роду, щоб не загинула

Ми з вами одержали у спадок сучасну українську літературну мову — багату, розвинену, гнучку. Наше завдання — берегти цей неоціненний дар, примножувати його, не засмічувати чужими і грубими словами, не забувати, щиро любити. Шанувати і плекати рідну мову — святий обов’язок кожного українця.Любімо свою мову, свій милий край, свою Україну!