с тестами 1.Запишіть фонетичною транскрипцією - БАТЬКІВЩИНА
2. Ь пишеться в усіх словах рядка
А)скрин..ка т..охкати смієш..ся спіл..но
Б)різ..ба нен...чин глян...те люд..с..кіст..
В)тон..ший вітал..ня хвилин..ці осі..н..я
Г)їдал..ня сіл..с..кий майбут..ній т..мяний
Д)волинс..кий чотир..ма л..одяник мен..ше
3.Що таке омоніми ? Наведіть 3 приклади.
4. Визначте усі частини мови у реченні.
Підставою для такого висновку є той факт, що візантійський імператор
Константин Багрянородний згадував про приїзд княгині Ольги у своїй хроніці,
проте згадок про хрещення княгині не залишив
5. Назвіть літературний псевдонім матері Лесі Українки.
6. НЕ є повістю твір
а) «Кайдашева сім’я» (І. Нечуй-Левицький);
б) «Тіні забутих предків» (М. Коцюбинський);
в) «Земля» (О. Кобилянська);
г) «Камінний хрест» (В. Стефаник).
7. Укажіть, як назвав І.Франко частини збірки «Зів’яле листя»:
а) «жмутки»;
б) «розділи»;
в) «рубрики»;
г) «пучки».
8.Що таке новела…
9. Установіть відповідність між персонажем і його характеристикою ( «Хіба ревуть
воли, як ясла повні?»).
Персонаж Характеристика
1. Максим Ґудзь А дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка
2. Чіпка Б перший дукач на все Гетьманське, перша голова в

повісті, найщиріший земець

3. пан Польський В свій, на прибуток напрямлений розум
4. Грицько Г палкий, як порох, сміливий, як голодний вовк
Д заліз у якийсь полк, терся до передніх вельмож, поки
дотерся…до Пісок

-Привіт,Дашо!

-Привіт!

-А як ти ставишся до телебачення?

-Я...Я ставлюсь і не дуже гарно,і не дуже погано.Бо є цікаві,корисні канали і телепередачі.Наприклад канал "Discovery".Там багато цікавих телепередач про звірів.А ти як думаеш?

-А я думаю що у телебаченні забагато насильства.Це страшно коли на твоїх очах убивають людину.Мені саме це не подобається!Але ж є і дитячі канали де показують дитячі мультфільми,казки,давно знайомі.Ось така моя думка.Але і з тобою я згодна!

-Дякую що поділилася думкою.Я побігла додому.Бувай!

-До зустрічі!

Объяснение:Як на мене, звичка ділити все на чорне і біле, упадати в край­нощі, категоричність суджень не дають змоги налагодити взаємо­розуміння між людьми. Зрозуміло, можна знайти вихід із ситуа­ції, коли людина вчинила неправильно й розуміє свою провину, однак зради, на мою думку, пробачати не можна.

По-перше, незважаючи на мотиви, цей страшний гріх завжди є проявом неповаги, егоїзму, він однаково огидний і в стосунках між людьми, і в ставленні до ідеалів, до Батьківщини. Якими б най- прекраснішими намірами не виправдовувався зрадник, насправді він ставить власні інтереси понад усе, не бачить усіх наслідків свого вчинку або їх нехтує.

Яскравим прикладом може бути головний герой новели Мико­ли Хвильового «Я (Романтика)». Він стоїть перед вибором: уби­ти рідну матір і надалі служити революційним ідеалам чи ні. У будь-якому разі це буде зрадою або ідей партії, або ж самого се­бе. Перетворюючись на фанатичного пса тоталітарної системи, він убиває матір; і навіть те, що він виконував свій революційний обов’язок, його в жодному разі не виправдовує.

По-друге, пробачити таку людину — те саме, що й дозволити їй зраджувати знову, заохотити до аналогічних дій. Закономірно, що вона буде здатна вчинити так і наступного разу.

Прикладом з історії може бути те, як Юда зрадив Ісуса Христа за тридцять срібняків. Ісус знає, що це станеться, але все одно тримає його біля себе до кінця, виявляючи свою любов. Але, зви­чайно, Юду це не зупинило. Що мало статися, те сталося. І не бу­ло в грішника таких мук сумління, які б свідчили, що ця його зра­да остання.

Виходячи з наведених аргументів, можна зробити висновок, що виправдовувати зрадника не можна; зневаживши інших, він і сам утрачає довіру до себе. Якщо людина одного разу була здат­на на віроломність і продажність, то в подібних ситуаціях учи­нить так ще не раз.

Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.

І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.

Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.

Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.

Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас  робити добрі вчинки, і християнська віра теж.

Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…

Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.  

А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.

Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту  - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.