Основу святкового календаря складав 12-місячний рік. Він був пов'язаний з трьома сонячними фазами: зимовим і літнім сонцестоянням, а також літнім рівноденням. Найхарактернішим атрибутом свят було запалення священного "живого" вогню, який добувався тертям. Християнство прийшло на Русь із Візантії, маючи свої власні традиції й ретельно розроблений культ. Насаджуючи свій літургічний календар подій "священної історії", християнська церква намагалась викорінити "богомерзькі" традиції язичницьких вірувань та обрядів. Цей процес релігійного двоборства затягнувся на довгі століття і не увінчався остаточною перемогою православ'я. І зараз у багатьох дійствах, приурочених церковним святам, можна впізнати пережитки стародавніх язицьких традицій. На Поділлі язичницька обрядовість мала глибоке і міцне коріння. В календарі подолян не було чітких розмежувань між зимовими, весняними, літніми та осінніми сезонами. Кожен з них логічно переходив в наступний, створюючи замкнений цикл вічного кругооберта природи, чергування періодів роботи і відпочинку. Найсприятливішим для селянського дозвілля був зимовий період, особливо насичений різноманітними звичаями та обрядами. Святом, коли "вводиться літо в зиму", на Поділлі вважали Введення (21 листопада за старим стилем). З ціїю датою пов'язано чимало прикмет, прогнозів і магічних звичаїв. Характерним звичаєм Введення був прихід першого відвідувача - "полазника". В основі його лежить "магія першого дня" - віра людей в щасливу або нещасливу прикмету. На Введення не заходила першою до хати жінка або дівчина - це могло принести нещасття. Проте візит чоловіка обіцяв щастя і добробут. "Магії першого дня" дотримувались і в інші свята (на Миколи (6 грудня), на Ганни (9 грудня) та на Різдво (25 грудня)).
