Шановний Тарасе Григоровичу! Я учень(-ця) __ класу хочу Вам подякувати за Вашу творчість, талант, любов до України у кожному рядку Вашої поезії. Ваші твори завжди дуже життєві. Коли читаєш про життя сиріт, панські знущання та тяжку долю українського народу, ніби опиняєшся свідком тих подій, перносишся у часі. Ваша поезія дуже лірична, майже в кожному творі переплітається журба і радість, любов та скорбота, життя та смерть. Ці поетичні рядки дуже легко закарбовуються у пам'яті та проникають аж до серця, тому я із задоволенням завжди вчу уривки з ваших творів та читаю їх повністю. Зараз світ став дуже спустошеним, бо люди живуть здебільшого вирішенням матеріальних проблем, вони, ніби мурахи, завжди кудись біжать, заклопотані буденними справами. Сумно визнавати, але вже ніхто не помічає, яка гарна калина, які запашні та квітучі поля на Україні, а головне - ніхно не помічає проблем інших людей, їх страждань, кожен думає лише сам за себе і вважає, що його проблеми важливіші за інших. Люди вважають, що сиротам та бідним людям повинна допомагати держава, але вони забули, що ми і є держава. Отже, виходить, що ми самі собі не потрібні. Мабуть тому ми так і живемо. Дітей необхідно змалечку навчати любити та поважати один одного, співчувати та допомагати у важку хвилину, тобто вчити бути справніми людьми. Ваше величне кобзареве слово дуже позитивно впливає на мій світогляд, розуміння сьогодення та вчинки. Я низько вклоняюсь Вам за творчий, моральний та культурний внесок, який Ви зробити для України та її народу. Слава Вам, Тарасе Григоровичу, навіки слава!
Мудрі люди кажуть, що немає народу без історії, та це ще більше стосується мови. Мова забезпечує народові неповторність, історичну спадкоємність, зберігає його культуру. Рідна мова є основою родоводу, єднає рід і сім'ю. К. Д. Ушинський відзначав: «Коли зникає мова — народу нема більше!» Заборона української мови спричинила зникнення у небуття кількох десятків років нашої історії. У житті народу рідна мова й рідний край є нероздільними поняттями. Здавна через мову народ виявляв поняття моральності, а найважливіші з них — вірність і відданість, честь і чесноти, щирість і добро, взаємність, пошана і повага, мир і злагода, дружба і товариськість. Для того, щоб мова могла прийти нам на до ми повинні постійно дбати про неї. Добру пораду українцям дав М. Рильський у поезії «Мова»: Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур'ян. Чистіша від сльози Вона хай буде.
Заглиблюючись у таємницю мови, ми засвоюємо золоті скарби народного досвіду й виховуємо в собі творчу особистість. Яка радість чекає кожного, хто відчув глибину слова, серцем і розумом усвідомив необхідність його постійного вдосконалення, пізнав щастя духовності. Справді, щасливий той, хто пізнав у дитинстві чари рідного слова, виховав у собі жагу пізнання й зберігає її протягом цілого життя. Поетеса Л. Забашта згадує:
Прийняла я дарунок від нені — то мова, Тому скарбу ніколи не скласти ціни.
А талановитий український поет М. Рильський знайшов надзвичайно проникливі слова про неперевершену геніальність народу:
...Немає Мудріших, ніж народ, учителів; У нього кожне слово — це перлина, Це праця, це натхнення, це людина.
Справді, народ — учитель, який головну мету виховання і навчання вбачає в тому, щоб навчити кожного бути насамперед людиною. Відчуття магічної сили слова стало першоосновою для появи людини як носія розумного і творця духовного на Землі. Сьогодні ми повинні збагнути необхідність опанування всіма таємницями рідної мови й по-справжньому захопитися мистецтвом слова. Сучасники, будьмо гідними мудрості пізнавати мовні скарби, утверджувати в собі рідне слово і в слові веселому, доброму утверджувати себе.
Я учень(-ця) __ класу хочу Вам подякувати за Вашу творчість, талант, любов до України у кожному рядку Вашої поезії. Ваші твори завжди дуже життєві. Коли читаєш про життя сиріт, панські знущання та тяжку долю українського народу, ніби опиняєшся свідком тих подій, перносишся у часі. Ваша поезія дуже лірична, майже в кожному творі переплітається журба і радість, любов та скорбота, життя та смерть. Ці поетичні рядки дуже легко закарбовуються у пам'яті та проникають аж до серця, тому я із задоволенням завжди вчу уривки з ваших творів та читаю їх повністю. Зараз світ став дуже спустошеним, бо люди живуть здебільшого вирішенням матеріальних проблем, вони, ніби мурахи, завжди кудись біжать, заклопотані буденними справами. Сумно визнавати, але вже ніхто не помічає, яка гарна калина, які запашні та квітучі поля на Україні, а головне - ніхно не помічає проблем інших людей, їх страждань, кожен думає лише сам за себе і вважає, що його проблеми важливіші за інших. Люди вважають, що сиротам та бідним людям повинна допомагати держава, але вони забули, що ми і є держава. Отже, виходить, що ми самі собі не потрібні. Мабуть тому ми так і живемо. Дітей необхідно змалечку навчати любити та поважати один одного, співчувати та допомагати у важку хвилину, тобто вчити бути справніми людьми. Ваше величне кобзареве слово дуже позитивно впливає на мій світогляд, розуміння сьогодення та вчинки. Я низько вклоняюсь Вам за творчий, моральний та культурний внесок, який Ви зробити для України та її народу. Слава Вам, Тарасе Григоровичу, навіки слава!
Заборона української мови спричинила зникнення у небуття кількох десятків років нашої історії. У житті народу рідна мова й рідний край є нероздільними поняттями. Здавна через мову народ виявляв поняття моральності, а найважливіші з них — вірність і відданість, честь і чесноти, щирість і добро, взаємність, пошана і повага, мир і злагода, дружба і товариськість.
Для того, щоб мова могла прийти нам на до ми повинні постійно дбати про неї. Добру пораду українцям дав М. Рильський у поезії «Мова»:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Заглиблюючись у таємницю мови, ми засвоюємо золоті скарби народного досвіду й виховуємо в собі творчу особистість. Яка радість чекає кожного, хто відчув глибину слова, серцем і розумом усвідомив необхідність його постійного вдосконалення, пізнав щастя духовності. Справді, щасливий той, хто пізнав у дитинстві чари рідного слова, виховав у собі жагу пізнання й зберігає її протягом цілого життя. Поетеса Л. Забашта згадує:
Прийняла я дарунок від нені — то мова,
Тому скарбу ніколи не скласти ціни.
А талановитий український поет М. Рильський знайшов надзвичайно проникливі слова про неперевершену геніальність народу:
...Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Справді, народ — учитель, який головну мету виховання і навчання вбачає в тому, щоб навчити кожного бути насамперед людиною. Відчуття магічної сили слова стало першоосновою для появи людини як носія розумного і творця духовного на Землі.
Сьогодні ми повинні збагнути необхідність опанування всіма таємницями рідної мови й по-справжньому захопитися мистецтвом слова. Сучасники, будьмо гідними мудрості пізнавати мовні скарби, утверджувати в собі рідне слово і в слові веселому, доброму утверджувати себе.