сделать конспект , Розрiзняють велику панду й малу панду. Велика панда (бамбуковий
ведмiдь) ссавець, якого тепер вiдносять до родини ведмедевих. Ця тварина
нагадує ведмедя, але має круглiшу голову, що нагадує
чорно-бiлу маску. Велика панда живе в листяних та хвойних лiсах iз
густим бамбуковим пiдлiском в гористих мiсцевостях центрального Китаю,
таких, як Сичуань i Тибет, на висотi вiд 1200 до 4000 м над рiвнем моря.
IЖивляться панди рiзними рослинами i найперше молодими пагонами бамбука,
якi вони розгризають мiцними щелепами.
Велика панда це вимираючий вид, головною загрозою ïï виживанню
є подальша втрата середовища проживання та дуже низький рiвень
народжуваностi як в неволi, так i в дикiй природi. Вважають, що близько
1600 панд досi проживають у дикiй природi. Велика панда є символом
Всесвiтнього Фонду Дикоï Природи. . Мала панда (кошачий ведмiдь)
вид ссавцiв ряду хижих, переважно травоïдна, розмiром небагато
бiльша за кiшку. Особливих успiхiв у розведеннi цих тварин у неволi
досяг Зоопарк Хефей.
Систематичне положення малоï нанди довгий час було неясним,
ïï вiдносили то до родини єнотових, то до ведмедевих,
проте пiзнiше за даними молекулярних дослiджень ïï видiлили до
окремоï родини малопандових. Верблюд. Верблюд великий жвачний
ссавець ряду парнокопитних. На вiдмiну вiд iнших жвачних верблюд
має трьохкамерний шлунок. Має два пальцi на нозi з широкою
м'якою пiдошвою, пристосованою для ходiння по пiску, i копита, схожi на
нiгтi.
Тварини тривалий час можуть обходитися без ïжi, а якщо випаде
нагода знайти в пустелi колючу рослину (вона так i називається
верблюжа колючка), то легко ïï зжує, бо ïхнiй рот
нечутливий до уколiв i захищений вiд них. Верблюди довго можуть
обходитися без води, зате коли натраплять, то випивають за 10 хвилин до
130 лiтрiв. Темного кольору очi здатнi помiтити людину, яка
рухається на вiдстанi до 1 кiлометру. Довга пухнаста вовна
захищає тварину вiд перегрiвання пiд палючим сонцем пустелi.
Iснує два види верблюдiв: одногорбий i двогорбий.
Оскiльки верблюди мають великий запас ïжi у виглядi жировоï
тканини горбiв, довгий час можуть обходитися без,води, добре переносять
спеку й холод, вони добре пристосованi для життя в пустелi.
Немає нічого могутнішого за слово. Слово – це невидима зброя, але від постійного застосування воно стає все більш разючим. Сила слова – безмежна, ним можна навіть поразку обернути на перемогу, зупинити військо, врятувати країну. Слово може з*єднати і розлучити людей, може слугувати як любові, так і ненависті. Нехай ваші слова слугують лише любові. Не треба шукати приводу, щоб сказати людині добре слово, не треба чекати багато років, щоб висловити свою приязнь. Їх треба дарувати повсякчас, бо вони потрібні, як свіже повітря, як вода або їжа. Говоріть гарні слова, але пам*ятайте: вони повинні йти від самого серця і завжди мають бути підтверджені добрими справами.
Объяснение:
Наш рідний Львів - це казка, утілена в камінь чарівною силою майстрів-казкарів з усього світу протягом понад семи століть. Після кількагодинної прогулянки вулицями Львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджають не просто подивитися, а й духовно наснажитися. У ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності, кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.
Площа Ринок вибудована ще в 14 столітті німецькими ремісниками характерним їм містобудування, і тому така схожа, скажімо, на центральні майдани Мюнхена, Вроцлава чи Кракова, де посередині стоїть головна муніципальна будівля, завершена вежею, а годинник ударами дзвону відбиває перебіг часу.
Опинившись неподалік ратуші, вежа якої увінчує не тільки площу Ринок, а й увесь Львів, відчуваєш величезну конкуренцію людської енергії, накопичуваної тут століттями. Відлічивши вгору 408 сходинок ратушної вежі, можна відчути себе 65-метровим велетнем й охопити Львів кількома поглядами. Зору відкривається простора й багата панорама.
02Повноправними господарями на Ринку від початку 19 століття є Діана, Нептун, Адоніс та Амфітрита, котрі в античному світі керували долями людей і явищами природи. У Львові цих богів поставили наглядати за декоративними фонтанами. Тепер вони, вродливі й граціозні, є втіленням античної краси.
З майже побожним трепетом завжди хочеш зробити «коло пошани» на Ринку, до тебе радо вітає «галерея» палаців: палац Бандінеллі, Чорна кам'яниця, палац Корнякта, архієпископський палац, палац Любомирських, Венеційська кам'яниця тощо.
Кожен здатен знайти у Львові свою вулицю, чи навіть кілька, де, хоч на мить, може відчути себе вічним. Кожен може відчути, як це місто робить людину сильнішою і пробуджує в ній найкраще.