Посеред січневого льоду, крижаного вітру і снігової заметілі жила-була дівчинка, на серці в якої теж було зимно, і навіть думки її застигали від холоду. Вона би може і замерзла зовсім, якби не звичайне диво найказковішого свята у світі…
Людям властиво шукати привід для свят. І знаходять вони зазвичай щось таке дрібне, незначне, швидкоплинне,створюючи з нього не абищо – а б вберегтися від нудьги та темряви безнадії. Так-так, холодний подих зими завжди більш руйнівний для тих, в кому теплиться хоча би скалочка душевної краси та мрії – ці тонкі матерії найбільше потребують захисту та весняного сонечка. Саме тому найбільш багаті на дива саме зимові свята – вони позбавляють холоди останнього шансу вистудити людські душі…
Зелені пухнасті лапи, що пахнуть живицею, серпантин і блискітки із ароматом хвої та мандаринів, кришталевий голос дзвіночків, сяяння різдвяної зірки на маківці… Тієї самої зірки, що засліпила волхвів своєю красою,що стала вісником очікуваного дива. Дівчинка теж чекає на диво,вслуховуючись у перешіптування дзвіночків, що прикрашають гілля лісової красуні.
Якщо прислухатися до тиші, в якій сяє прикрасами різдвяна ялинка, то можна почути, як перемовляються між собою срібні кулі, золоті зірки, білокрилі янголи та пишно вбрані цукерки. Вони тішаться власним блиском і вишуканістю, розповідають одне одному про свій примхливий характер і згадують історії зі свого блискучого життя, повного насолоди та розкоші.
Сповнена емоційних переживань золотава куля, ніжиться у зірковому промінні тоненька прозора крижинка, ласкаві блискітки блакитно-сріблястого дощику оповивають зелені голочки, що мліють від тієї ніжності…. І оповідають свої історії дзвіночки.
Дінь-ділінь… Ви помітили – наша Дівчинка вже доросла. А так само, як і десять років тому, сяють її очі, коли прибирає ялинку до Різдва…
Дінь-ділінь… Вона сьогодні торкнулася блакитноокої гірлянди і засумувала куточками вуст, а смуток від її тонких пальців торкнувся сердечника найдрібнішого з нас…
Дінь-ділінь… Вона така бліда, ніби у кімнаті не вистачає кисню, і чарівна ямочка з лівої щічки щезла дуже давно, ви помітили?
Дінь-ділінь…Спати лягає сумна, прокидається засмучена – в юному організмі гостра нестача вітаміну радості – це я вам авторитетно кажу.
Дінь-ділінь… Казкова ніч багата дивами, то може… може… може хто знає, що бачить Дівчинка уві сні?
Дінь-ділінь… Хіба ти не знаєш, що підглядати сни – ще гірше, ніж чужі листи читати?
Дінь-ділінь… Давайте кожен з нас задумає бажання: що повинна бачити уві сні Дівчинка різдвяної ночі, щоби стати щасливою…
І усі дзвіночки розпочали вимріювати Дівчинці сни…
Дівчинка чула цю пісню у дитинстві, і тоді розуміла кожне слово. Та з часом це вміння-розуміння десь поділося, хоча серце від сріблястих передзвонів і досі спалахує і завмирає в очікуванні дива, яке от-от… ось зараз… обов’язково станеться. Вона знову почала вірити: станеться обов’язково, про це співали різдвяні дзвіночки…
Про щасливе кохання – іншого й не буває,
Про усміхнені очі і… душа завмирає.
Що було і що буде – в мелодійному дзвоні
Ялинкових прикрас на різдвяних долонях…
…З того часу всі дівчатка різдвяної ночі бачать яскраві, залиті сонячним світлом сни, сповнені любові, ніжності і радісного очікування дива, яке ось-ось…
До них уві сні приходить Щастя. Бо саме таке бажання загадали дзвіночки на різдвяній ялинці.
У будь-які часи знаходилися сміливі люди, які щиро прагнули до об’єднання українського народу, до збереження української державності. Дуже довго це не вдавалося, та українські поети і письменники не раз торкалися цієї теми та відображували її у своїх творах. Одним з перших в українській літературі питання боротьби українського народу за свободу та незалежність торкнувся талановитий український письменник Пантелеймон Куліш. Герої його творів перші перенесли боротьбу проти зовнішніх ворогів на внутрішніх і направили свої зусилля на здобуття релігійної, політичної та національної свободи й незалежності.
У романі П. Куліша «Чорна рада» ми ігаємо різні погляди на незалежність та соборність України. Наприклад, в образі Сомка автор відображує власний ідеал українського гетьмана, розумної, талановитої, освіченої людини, здатної об’єднати всі українські землі сильною рукою і створити могутню державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на погляд головного героя, треба було утвердити панування старшин, які б тримали голоту в покорі, та встановити в країні мир, піднести її освіту і культуру.
Але, на жаль, тогочасна влада була проти і потрібні були дипломатія та хитрість, а найголовніше — вміння згуртовувати навколо себе однодумців. Слід зазначити, що Сомка зрадили саме його полковники, у яких він був упевнений. Крім того, треба було подумати про встановлення хоч якоїсь соціальної справедливості і полегшення становища трудового народу. На жаль, усього цього у славного наказного гетьмана не було, тому він і програв та поплатився своїм життям за нереальну ідею.
Гине полковник Шрам, палкий прихильник об’єднання окремих частин розрізненої України, прихильник становлення міцної гетьманської влади і створення автономної республіки. Дивним чином його патріотизм поєднався з поверхневим ставленням до пересічних українців, зокрема запорожців. Про який же мир у цьому випадку може йти мова, коли пересічні українці в результаті кровопролитних воєн не можуть отримати нічого, окрім нового тиску з боку можновладців?
І козацька старшина, і запорожці, і простий народ, як уже часто бувало на нашій рідній землі, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок представників влади, до обіцянок чергового претендента на булаву українського гетьмана і чин російського уряду. В епоху, яку відтворив у своєму романі «Чорна рада» П. Куліш, посилився гніт поневоленого українського народу, тиск північних сусідів, кривавий розбрат, а крім того, нехтувалися усі права, які були здобуті у визвольній боротьбі наших співвітчизників проти польської шляхти.
Посеред січневого льоду, крижаного вітру і снігової заметілі жила-була дівчинка, на серці в якої теж було зимно, і навіть думки її застигали від холоду. Вона би може і замерзла зовсім, якби не звичайне диво найказковішого свята у світі…
Людям властиво шукати привід для свят. І знаходять вони зазвичай щось таке дрібне, незначне, швидкоплинне,створюючи з нього не абищо – а б вберегтися від нудьги та темряви безнадії. Так-так, холодний подих зими завжди більш руйнівний для тих, в кому теплиться хоча би скалочка душевної краси та мрії – ці тонкі матерії найбільше потребують захисту та весняного сонечка. Саме тому найбільш багаті на дива саме зимові свята – вони позбавляють холоди останнього шансу вистудити людські душі…
Зелені пухнасті лапи, що пахнуть живицею, серпантин і блискітки із ароматом хвої та мандаринів, кришталевий голос дзвіночків, сяяння різдвяної зірки на маківці… Тієї самої зірки, що засліпила волхвів своєю красою,що стала вісником очікуваного дива. Дівчинка теж чекає на диво,вслуховуючись у перешіптування дзвіночків, що прикрашають гілля лісової красуні.
Якщо прислухатися до тиші, в якій сяє прикрасами різдвяна ялинка, то можна почути, як перемовляються між собою срібні кулі, золоті зірки, білокрилі янголи та пишно вбрані цукерки. Вони тішаться власним блиском і вишуканістю, розповідають одне одному про свій примхливий характер і згадують історії зі свого блискучого життя, повного насолоди та розкоші.
Сповнена емоційних переживань золотава куля, ніжиться у зірковому промінні тоненька прозора крижинка, ласкаві блискітки блакитно-сріблястого дощику оповивають зелені голочки, що мліють від тієї ніжності…. І оповідають свої історії дзвіночки.
Дінь-ділінь… Ви помітили – наша Дівчинка вже доросла. А так само, як і десять років тому, сяють її очі, коли прибирає ялинку до Різдва…
Дінь-ділінь… Вона сьогодні торкнулася блакитноокої гірлянди і засумувала куточками вуст, а смуток від її тонких пальців торкнувся сердечника найдрібнішого з нас…
Дінь-ділінь… Вона така бліда, ніби у кімнаті не вистачає кисню, і чарівна ямочка з лівої щічки щезла дуже давно, ви помітили?
Дінь-ділінь…Спати лягає сумна, прокидається засмучена – в юному організмі гостра нестача вітаміну радості – це я вам авторитетно кажу.
Дінь-ділінь… Казкова ніч багата дивами, то може… може… може хто знає, що бачить Дівчинка уві сні?
Дінь-ділінь… Хіба ти не знаєш, що підглядати сни – ще гірше, ніж чужі листи читати?
Дінь-ділінь… Давайте кожен з нас задумає бажання: що повинна бачити уві сні Дівчинка різдвяної ночі, щоби стати щасливою…
І усі дзвіночки розпочали вимріювати Дівчинці сни…
Дінь-ділінь… Дінь-ділінь… Дінь-ділінь…ділінь… ділінь… ділінь…
Дівчинка чула цю пісню у дитинстві, і тоді розуміла кожне слово. Та з часом це вміння-розуміння десь поділося, хоча серце від сріблястих передзвонів і досі спалахує і завмирає в очікуванні дива, яке от-от… ось зараз… обов’язково станеться. Вона знову почала вірити: станеться обов’язково, про це співали різдвяні дзвіночки…
Про щасливе кохання – іншого й не буває,
Про усміхнені очі і… душа завмирає.
Що було і що буде – в мелодійному дзвоні
Ялинкових прикрас на різдвяних долонях…
…З того часу всі дівчатка різдвяної ночі бачать яскраві, залиті сонячним світлом сни, сповнені любові, ніжності і радісного очікування дива, яке ось-ось…
До них уві сні приходить Щастя. Бо саме таке бажання загадали дзвіночки на різдвяній ялинці.
У будь-які часи знаходилися сміливі люди, які щиро прагнули до об’єднання українського народу, до збереження української державності. Дуже довго це не вдавалося, та українські поети і письменники не раз торкалися цієї теми та відображували її у своїх творах. Одним з перших в українській літературі питання боротьби українського народу за свободу та незалежність торкнувся талановитий український письменник Пантелеймон Куліш. Герої його творів перші перенесли боротьбу проти зовнішніх ворогів на внутрішніх і направили свої зусилля на здобуття релігійної, політичної та національної свободи й незалежності.
У романі П. Куліша «Чорна рада» ми ігаємо різні погляди на незалежність та соборність України. Наприклад, в образі Сомка автор відображує власний ідеал українського гетьмана, розумної, талановитої, освіченої людини, здатної об’єднати всі українські землі сильною рукою і створити могутню державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на погляд головного героя, треба було утвердити панування старшин, які б тримали голоту в покорі, та встановити в країні мир, піднести її освіту і культуру.
Але, на жаль, тогочасна влада була проти і потрібні були дипломатія та хитрість, а найголовніше — вміння згуртовувати навколо себе однодумців. Слід зазначити, що Сомка зрадили саме його полковники, у яких він був упевнений. Крім того, треба було подумати про встановлення хоч якоїсь соціальної справедливості і полегшення становища трудового народу. На жаль, усього цього у славного наказного гетьмана не було, тому він і програв та поплатився своїм життям за нереальну ідею.
Гине полковник Шрам, палкий прихильник об’єднання окремих частин розрізненої України, прихильник становлення міцної гетьманської влади і створення автономної республіки. Дивним чином його патріотизм поєднався з поверхневим ставленням до пересічних українців, зокрема запорожців. Про який же мир у цьому випадку може йти мова, коли пересічні українці в результаті кровопролитних воєн не можуть отримати нічого, окрім нового тиску з боку можновладців?
І козацька старшина, і запорожці, і простий народ, як уже часто бувало на нашій рідній землі, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок представників влади, до обіцянок чергового претендента на булаву українського гетьмана і чин російського уряду. В епоху, яку відтворив у своєму романі «Чорна рада» П. Куліш, посилився гніт поневоленого українського народу, тиск північних сусідів, кривавий розбрат, а крім того, нехтувалися усі права, які були здобуті у визвольній боротьбі наших співвітчизників проти польської шляхти.
Объяснение: