оранта - давньохристиянська богоматір, заступниця людей; покровителька бідних; образ молитви. оранта зображувалася з піднятими вгору руками - жест адорації (молитви). це один із найдавніших жестів, що звернений до бога і означав благання, прохання. значення цього специфічного знаку оранти можна пояснити, звернувшись до біблії. під час битви іудеїв з амалекитянами мойсей молився за свій народ, піднявши обидві руки до неба. до того часу, поки він утримував руки у такому положенні, іудеї перемагали. коли ж руки опускалися, вороги починали брати гору. чудовий мозаїчний образ богоматері оранти 11 ст. можна і сьогодні побачити у соборі київської софії. вона зображена у надалтарній частині на загальному мозаїчному фоні. стоїть на чотирикутному золотому камені з піднятими руками. майже 10 століть це зображення богородиці залишалося непошкодженим. очевидно, тому і називалася вона "непорушною стіною". поза, жест рук оранти були дуже популярними у народному мистецтві аж до 20 ст. на жіночих весільних вінцях завжди було зображення богородиці з піднятими вгору руками. на думку деяких вчених, прообразом оранти була міфічна богиня слов'ян берегиня.
ще Платон казав, що "красномовство належить до тих мистецтв, які усе здійснюють і усього досягають словом... Адже воно зібрало й тримає у своїх руках, можна сказати, сили усіх мистецтв!"
Красномовству властиво захоплювати серця й хвилювати їх усякими . Воно то вривається в думки, то закрадається в них, сіє нове переконання, визволяє вкорінене.
Красномовство необхідне таке, яке відкидало б усяку нещирість й манірність, але яке, однак, мало б здоровий блиск і переймало красу від сил своїх. Бо у промові повинно бути те саме, що буває у тілі людському, яке бере свої істинні прикраси від доброї своєї будови.
Красномовство - це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише без труднощів, але із задоволенням, і щоб захоплені метою й підбурені самолюбством, вони захотіли глибше у неї проникнути.
Істинне красномовство виникає самим природним із того, що говорять, про те, що думають і чим щоденно живуть, - з думок і уявлень, для нас цілком буденних.
Красномовство - це дар, який дозволяє нам оволодіти розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіяти йому все, що нам потрібно.
Завдяки красномовству нас може полонити людина, на яку ми звичайно не звертаємо уваги. Розум не лише одухотворює тіло, але певною мірою оновлює його; почуття й думки, які змінюють одне одного, оживляють обличчя и надають йому то одного, то іншого виразу; розумна промова надовго приковує увагу до однієї й тієї самої людини.
Красномовство давніх часів, тобто красномовство високе й пристрасне більше відповідає правильному смаку, ніж красномовство сучасне; воно є розумнішим і досконалішим, якщо ним правильно користуватися, воно завжди матиме великий вплив на людство... Якщо я не помиляюсь, наше сучасне красномовство належить до такого роду красномовства, яке критики давніх часів іменували красномовством античним, тобто помірним, вишуканим і тонким, яке більш повчало розум, ніж торкалося почуттів, і при якому промова йшла у тоні простої розмови й розвитку аргументації.
оранта - давньохристиянська богоматір, заступниця людей; покровителька бідних; образ молитви. оранта зображувалася з піднятими вгору руками - жест адорації (молитви). це один із найдавніших жестів, що звернений до бога і означав благання, прохання. значення цього специфічного знаку оранти можна пояснити, звернувшись до біблії. під час битви іудеїв з амалекитянами мойсей молився за свій народ, піднявши обидві руки до неба. до того часу, поки він утримував руки у такому положенні, іудеї перемагали. коли ж руки опускалися, вороги починали брати гору. чудовий мозаїчний образ богоматері оранти 11 ст. можна і сьогодні побачити у соборі київської софії. вона зображена у надалтарній частині на загальному мозаїчному фоні. стоїть на чотирикутному золотому камені з піднятими руками. майже 10 століть це зображення богородиці залишалося непошкодженим. очевидно, тому і називалася вона "непорушною стіною". поза, жест рук оранти були дуже популярними у народному мистецтві аж до 20 ст. на жіночих весільних вінцях завжди було зображення богородиці з піднятими вгору руками. на думку деяких вчених, прообразом оранти була міфічна богиня слов'ян берегиня.
Объяснение:
ще Платон казав, що "красномовство належить до тих мистецтв, які усе здійснюють і усього досягають словом... Адже воно зібрало й тримає у своїх руках, можна сказати, сили усіх мистецтв!"
Красномовству властиво захоплювати серця й хвилювати їх усякими . Воно то вривається в думки, то закрадається в них, сіє нове переконання, визволяє вкорінене.
Красномовство необхідне таке, яке відкидало б усяку нещирість й манірність, але яке, однак, мало б здоровий блиск і переймало красу від сил своїх. Бо у промові повинно бути те саме, що буває у тілі людському, яке бере свої істинні прикраси від доброї своєї будови.
Красномовство - це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише без труднощів, але із задоволенням, і щоб захоплені метою й підбурені самолюбством, вони захотіли глибше у неї проникнути.
Істинне красномовство виникає самим природним із того, що говорять, про те, що думають і чим щоденно живуть, - з думок і уявлень, для нас цілком буденних.
Красномовство - це дар, який дозволяє нам оволодіти розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіяти йому все, що нам потрібно.
Завдяки красномовству нас може полонити людина, на яку ми звичайно не звертаємо уваги. Розум не лише одухотворює тіло, але певною мірою оновлює його; почуття й думки, які змінюють одне одного, оживляють обличчя и надають йому то одного, то іншого виразу; розумна промова надовго приковує увагу до однієї й тієї самої людини.
Красномовство давніх часів, тобто красномовство високе й пристрасне більше відповідає правильному смаку, ніж красномовство сучасне; воно є розумнішим і досконалішим, якщо ним правильно користуватися, воно завжди матиме великий вплив на людство... Якщо я не помиляюсь, наше сучасне красномовство належить до такого роду красномовства, яке критики давніх часів іменували красномовством античним, тобто помірним, вишуканим і тонким, яке більш повчало розум, ніж торкалося почуттів, і при якому промова йшла у тоні простої розмови й розвитку аргументації.