Синтаксична роль займенника в реченні:
На ньому моглиб розміститися мільйони людей.

1. Візьме парасольки, вийде дітвора - з дощиком веселим розпочнеться гра;
Навесні Марійка і Даня садитимуть квіти
2. Змужнілими орлятами майнули діти в світ, а мати виглядатиме хто знає скільки літ
3. Майбутній час, 3 особа множини
4. Працюватимеш, буде радіти, крикнемо, вистоїш
5. Відчуватиму, гратиметеся, дозволятимемо
6. Буду боротися, будете змагатися, буде дружити
7. Відвідаєш, сподіватимусь, будеш вірити, переможу, полечу
8. Защебече соловейко в лузі на калині, заспіває козаченько, ходя по долині
9. Плекаймо наші душі
10. Любитиме, полюблять, будуть любити, позолотять, говоритимуть
11. Буду рвати, будемо виконувати, будеш думати, буду дякувати, будемо берегти

У НАПРЯМКУ СЕРЦЯ Наш рідний Львів — це казка, утілена в камінь чарівною силою майстрів-казкарів з усього світу протягом понад семи століть. Після кілька­годинної прогулянки вулицями Львова починаєш відчувати себе мис­лителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджають не просто подивитися, а й духовно наснажитися. У ту мить, коли довговічне ка­міння нашіптує про нетлінні цінності, кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка. Площа Ринок вибудована ще в XIV столітті німецькими реміс­никами характерним їм містобудування, і тому така схожа, скажімо, на центральні майдани Мюнхена, Вроцлава чи Кракова, де посередині стоїть головна муніципальна будівля, завершена вежею, а годинник ударами дзвону відбиває перебіг часу. Опинившись неподалік ратуші, вежа якої увінчує не тільки пло­щу Ринок, а й увесь Львів, відчуваєш величезну концентрацію люд­ської енергії, накопичуваної тут століттями. Відлічивши вгору 408 сходинок ратушної вежі, можна відчути себе 65-метровим велетнем й охопити Львів кількома поглядами. Зору відкривається простора й багата панорама. Повноправними господарями на Ринку від початку XIX століття є Діана, Нептун, Адоніс та Амфітрита, котрі в античному світі керу­вали долями людей і явищами природи. У Львові цих богів поставили наглядати за декоративними фонтанами. Тепер вони, вродливі й гра­ціозні, є втіленням античної краси. З майже побожним трепетом завжди хочеш зробити «коло поша­ни» на Ринку, де тебе радо вітає «галерея» палаців: палац Бандінеллі, Чорна кам'яниця, палац Корнякта, архієпископський палац, палац Любомирських, Венеційська кам'яниця тощо. Кожен здатен знайти у Львові свою вулицю, чи навіть кілька, де, хоч на мить, може відчути себе вічним. Кожен може відчути, як це місто робить людину сильнішою і пробуджує в ній найкраще