Синтаксичний розбір: десь угорі тонко видзвонює жайворонок. мелодії, ледве вловимий звуки тануть у гарячому мареві народжується. вони бентежить мою душу, кличуть її за собою. народився вітерець. колихнулася золоте море хлібів. пісня жайворонка подумала в живому гомоні. важке колосся гойдається, перекочується хвилями. із самого ранку поріг небі два орла. лише зрідка неохоче ворушить вони креми і потім довго кружляють у висоті. будь ласка дуже треба скоріше зробі! 30 і!

–Привіт, Васько.

–Привіт, Марися.

–Васько, чому ти пішов до школи, у такому вигляді?

–Якому такому? Щось не так?

–Звісно не так, ти що не знаєш, яким має бути зовнішніі вигляд школяра?

– Схоже..що ні.

–Не сумуй, я тобі розповім.

Школяр має виглядати святково, маю на увазі, що це обов'язково біла сорочка та чорні брюки, та піджак. Колір костюму може бути синім, головне темнішим. До костюма також входить кроватка або метелик. А на ноги туфлі, думаю тут усе зрозуміло.

–Ого, як багато інформації, але тепер я знаю. Велике дякую, тобі!

–На здоров'я, тепер ти не прийдеш до школи у літніх шортах.

–Ахаха, так).

Я народиласяя в Україні, і мені безмежно дорога ця земля. Це і Тарасова гора під Каневом, це край дивовижної природи, край, де колись панували славетні козаки: сильні, мужні, красиві люди, а головне — вільні! Багатство України — це золоті пшеничні лани. Ось чому на нашому прапорі є жовтий колір, який і символізує безмежні лани пшениці. Другий колір на прапорі — блакитний — це чисте небо України. Любити свою Батьківщину — це значить не тільки пишатися її славною історією, але прагнути своїми діями ще вище піднести її велич, повсякчас дбати про втілення в життя світлих ідеалів. Україна має багато талановитих синів і дочок, які віддають усі свої знання, уміння, щедрість сердець рідній неньці. Кому зараз не відоме ім’я Великого Кобзаря — Тараса Шевченка, який вірив у те, що «оживе добра слава, слава України»? Хто не знає видатного Каменяра — Івана Франка, або українську дочку Прометея — Лесю Українку?! Виринають з небуття нові й нові імена, імена тих, хто любив рідну землю, хто вірив у неї й боровся за її щастя: Пантелеймона Куліша, Василя Симоненка, Василя Стуса і ще багатьох і багатьох. Ми вже досить дорослі, аби замислюватися про своє майбутнє, своє і своєї Батьківщини. Я прагну стати корисною для свого народу, вирости громадянином з активною життєвою позицією, хочу впевнено орієнтуватися в проблемах сучасності, бачити перспективи розв’язання цих проблем. Для цього насамперед треба вчитися, любити свою державу, щоб обрана професія принесла якнайбільше користі. Зараз, коли Україна все більше і більше скочується в розряд відсталих, слаборозвинених країн, їй дуже потрібні фахівці з новою свідомістю, патріоти, які б жадали не особистої наживи, а слави для своєї держави, її виходу на широкий європейський і світовий простір у ролі рівноправного ділового партнера. Усе частіше ми замислюємося над тим, чому живемо гірше від громадян цивілізованих держав. І звинувачуємо при цьому всіх: від керівника підприємства, закладу до президента. Та забуваємо, а може, і не знаємо того, що впродовж століть не мали держави, не мали свого правочинства, не мали законів, які не тільки були б виписані на папері, але й були дійовими. Я мрію, щоб врешті-решт по-справжньому запрацювали наші закони, щоб на краще змінилося наше життя, щоб Україна стала великою країною. І це буде залежати від нашого покоління, у деякій мірі особисто від мене.