Думаю, у кожної людини є певна мета в житті. Поки ми маленькі, невеликі і наші мрії. Дитині хочеться нову красиву іграшку, як у вітрині магазину або біля того хлопчика, або нове платтячко, або ляльку Барбі. Ми ростемо, і разом з нами ростуть і наші бажання, прагнення, мети. Один мріє розгадати таємниці Бермудського трикутника і знайти затонулу Атлантиду. Інший живе мрією створити унікальні ліки від усіх хвороб або еліксир вічної молодості, краси і здоров'я. Третій мріє про польоти у Всесвіті, зустрічі з неземним розумом.
Але рано чи пізно все ми дорослішаємо і починаємо замислюватися про майбутню професію. І тут наші прагнення стають цілком певними та змістовними. Хтось хоче стати геніальним програмістом, спеціалістом з комп'ютерним технологіям, здійснити інформаційний прорив, створити програми, які до нього не зміг створити жодна людина. Хтось хоче стати лікарем, відомим хірургом, щоб щодня рятувати від смерті й хвороб людей. А хто-то хоче просто ростити хліб, щоб нагодувати усіх голодних.
Чи Не правда, все це високі цілі, і якщо людина не відступиться, якщо він твердо вирішив йти до своєї мрії, він обов'язково залишить свій слід на землі. Не обов'язково його ім'я увійде в історію, але життя він проживе не даремно, приносячи задоволення і користь людям. Анатоль Франс сказав: «Мрія могутніше реальності. І чи може бути інакше, якщо сама вона вища реальність? Вона душа сущого».
Сомерсет Моем заявляв, що, на відміну від існуючої думки про марність мрії, вона - «не відхід від дійсності, а засіб наблизитися до неї». Якщо б люди не уявляли собі своє майбутнє, не ставили перед собою чіткі завдання, що спонукало їх до активної діяльності, до самої життя? Життя без мрії безбарвна, безрадісне і просто марна!
Наявність певної мети, прагнення зробити щось конкретне, обов'язково значне і потрібний, підносить людину. Мрія, ідеал повинні бути у кожного. Наші мрії не завжди шикуються в чітку лінію, не завжди являють собою яскравий образ. Часто мрія буває бажанням досягти чогось великого, великого, світлого. Але як це зробити, ми не зовсім чітко і ясно представляємо. Мова йде про мрії, які спонукають до дії. І вони, може бути, з часом стають більш ясними і однозначними саме в результаті цих дій. Така мрія є і в мене.
Не хочу сказати, що я не уявляю своє майбутнє. Уявляю. І мрію освоїти цікаву для мене професію. Я хочу стати юристом.
Кожен день ми стикаємося з жорстокістю, несправедливістю, беззаконням. І я дуже хочу щось змінити, повернути цей світ обличчям до закону і справедливості. Мені здається, при серйозному відносин до професії я зможу внести досить вагомий внесок у поліпшення нашого життя, і тому вже зараз займаюся на курсах підготовки абітурієнтів і в юридичному гуртку, вивчаю спеціальну літературу, дивлюся передачі, присвячені хвилює мене темі.
Але це - про майбутню професію. А я все частіше ловлю себе на думці, що мені хочеться чогось більшого, ніж стати відмінним спеціалістом і якісно виконувати свою роботу, що дуже важливо. Іноді я відчуваю в собі стільки сил і енергії, що, здається, зможу все! Якби була така можливість, я присвятила себе абсолютно всім областям життя. Я чудово розумію, що настане час, коли треба буде визначитися, що в моєму житті головне, і цілком присвятити себе роботі, сім'ї, улюбленій справі, коли не можна буде «розпорошуватися», тому що та робота, та близькі люди, і хобі вимагають часу і зосередженого уваги.
А поки мені цікаво все нове, я багато чому хочу навчитися, стати цікавою людиною. Я прагну бути корисною в будь-якій ситуації і не збираюся втрачати ні секунди. Напевно, хтось вважає мене несерйозною гаючи, як я вчуся грати на гітарі, а потім раптом з головою йду в читання медичної літератури, освоюю основи комп'ютерної графіки і захоплено допомагаю батька і брата ремонтувати який небудь електроприлад. Навколишні вважають, що я не можу визначитися, хапаюся за все підряд.
Але в тому то й справа, що я визначилася. Я хочу вміти якщо не все, то багато, хочу кожен день дізнаватися щось нове і не хочу зупинятися на досягнутому. Не знаю, чи можна назвати це мрією у звичному розумінні слова, адже мої бажання не можна вписати в якісь рамки, чітко сформулювати. Хоча чому не можна? Можна! Я мрію досягти досконалості! Занадто голосно сказано? Напевно. Тим більше що досконалості немає меж, тому що якщо б ця межа існував, то, досягнувши його, уже не до чого було б прагнути. Коли я замислююся над цим, мені стає сумно. А що було б далі? Для чого тоді життя, що залишилося, якщо всі вже досягнуто! Ні, добре, що цього немає меж. Це означає, що завжди знайдеться що-те, чого я ще не знаю і не вмію, але можу дізнатися і навчитися. І мені є до чого прагнути! Може, це і є моя мрія, може, вона так і звучить: «Все життя прагнути!..» Пізнавати, вчитися, осягати...
Чому-то над тими, хто говорить, що він хоче досягти досконалості, зазвичай сміються або поблажливо посміхаються у відповідь. Це мене не зупиняє, і я буду продовжувати наполегливо прагнути до своєї мети.
День, коли я не буду нічого нового, не зроблю чогось важливого, корисного, для мене буде прожито даремно. І мене в моєму прагненні підтримують слова П. Я. Чаадаєва: «Без сліпої віри в відвернене досконалість неможливо кроку ступити на шляху до досконалості, здійснюваному на ділі. Тільки повіривши в недосяжне благо, ми можемо наблизитися до блага прийнятного».
Мріяти про потрібно щось більше, ніж зараз можеш досягти. Це буде спонукати тебе постійно рухатися вперед і наближатися до заповітної мети. Тому я ставлю собі мету і вірю в можливість її досягнення. І роблю все, що в моїх силах і навіть більше. Тому що, за словами Чаадаєва, «...заперечувати можливість досягти досконалості, тобто дійти до мети, означало б - просто зробити неможливим досягнення». А моя мета - постійний рух вперед!
Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері.
Книга в Україні завжди користувалася великою пошаною. "Велика користь буває від учення книжного. Книги — це ріки, що напоюють світ, це джерела мудрості", — писав давньоукраїнський літописець. Зрозуміло, чому в Київській Русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, при князівських та боярських дворах. Про це переконливо свідчать історичні джерела — ті самі книжки.
Я не можу уявити свого життя без книги. Найбільше мені подобаються твори дитячої літератури й сучасна фантастика. Але найнезабутніше враження справила на мене колись повість-казка "Чарівник Смарагдового міста", яку написав Олександр Волков. Я перечитував її кілька разів, кожного разу відкриваючи для себе щось цікаве й нове. Пізніше я захопився романами Жюля Верна. У моїй уяві виникали екзотичні пейзажі, сповиті імлою. Я бачив себе й бідолахою, викинутим на берег морськими буревіями, і п'ятнадцятирічним капітаном, що веде свій корабель до благородної мети, і дикуном, який усе життя провів серед незайманої природи на безлюдному острові. А зараз я охоче читаю серйозні твори українських письменників, де розповідається сувора правда про нелюдське життя нашого народу за часів далекого й не дуже далекого минулого.
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою. Свій твір-роздум я хочу закінчити повними філософської глибини рядками відомого поета .
Думаю, у кожної людини є певна мета в житті. Поки ми маленькі, невеликі і наші мрії. Дитині хочеться нову красиву іграшку, як у вітрині магазину або біля того хлопчика, або нове платтячко, або ляльку Барбі. Ми ростемо, і разом з нами ростуть і наші бажання, прагнення, мети. Один мріє розгадати таємниці Бермудського трикутника і знайти затонулу Атлантиду. Інший живе мрією створити унікальні ліки від усіх хвороб або еліксир вічної молодості, краси і здоров'я. Третій мріє про польоти у Всесвіті, зустрічі з неземним розумом.
Але рано чи пізно все ми дорослішаємо і починаємо замислюватися про майбутню професію. І тут наші прагнення стають цілком певними та змістовними. Хтось хоче стати геніальним програмістом, спеціалістом з комп'ютерним технологіям, здійснити інформаційний прорив, створити програми, які до нього не зміг створити жодна людина. Хтось хоче стати лікарем, відомим хірургом, щоб щодня рятувати від смерті й хвороб людей. А хто-то хоче просто ростити хліб, щоб нагодувати усіх голодних.
Чи Не правда, все це високі цілі, і якщо людина не відступиться, якщо він твердо вирішив йти до своєї мрії, він обов'язково залишить свій слід на землі. Не обов'язково його ім'я увійде в історію, але життя він проживе не даремно, приносячи задоволення і користь людям. Анатоль Франс сказав: «Мрія могутніше реальності. І чи може бути інакше, якщо сама вона вища реальність? Вона душа сущого».
Сомерсет Моем заявляв, що, на відміну від існуючої думки про марність мрії, вона - «не відхід від дійсності, а засіб наблизитися до неї». Якщо б люди не уявляли собі своє майбутнє, не ставили перед собою чіткі завдання, що спонукало їх до активної діяльності, до самої життя? Життя без мрії безбарвна, безрадісне і просто марна!
Наявність певної мети, прагнення зробити щось конкретне, обов'язково значне і потрібний, підносить людину. Мрія, ідеал повинні бути у кожного. Наші мрії не завжди шикуються в чітку лінію, не завжди являють собою яскравий образ. Часто мрія буває бажанням досягти чогось великого, великого, світлого. Але як це зробити, ми не зовсім чітко і ясно представляємо. Мова йде про мрії, які спонукають до дії. І вони, може бути, з часом стають більш ясними і однозначними саме в результаті цих дій. Така мрія є і в мене.
Не хочу сказати, що я не уявляю своє майбутнє. Уявляю. І мрію освоїти цікаву для мене професію. Я хочу стати юристом.
Кожен день ми стикаємося з жорстокістю, несправедливістю, беззаконням. І я дуже хочу щось змінити, повернути цей світ обличчям до закону і справедливості. Мені здається, при серйозному відносин до професії я зможу внести досить вагомий внесок у поліпшення нашого життя, і тому вже зараз займаюся на курсах підготовки абітурієнтів і в юридичному гуртку, вивчаю спеціальну літературу, дивлюся передачі, присвячені хвилює мене темі.
Але це - про майбутню професію. А я все частіше ловлю себе на думці, що мені хочеться чогось більшого, ніж стати відмінним спеціалістом і якісно виконувати свою роботу, що дуже важливо. Іноді я відчуваю в собі стільки сил і енергії, що, здається, зможу все! Якби була така можливість, я присвятила себе абсолютно всім областям життя. Я чудово розумію, що настане час, коли треба буде визначитися, що в моєму житті головне, і цілком присвятити себе роботі, сім'ї, улюбленій справі, коли не можна буде «розпорошуватися», тому що та робота, та близькі люди, і хобі вимагають часу і зосередженого уваги.
А поки мені цікаво все нове, я багато чому хочу навчитися, стати цікавою людиною. Я прагну бути корисною в будь-якій ситуації і не збираюся втрачати ні секунди. Напевно, хтось вважає мене несерйозною гаючи, як я вчуся грати на гітарі, а потім раптом з головою йду в читання медичної літератури, освоюю основи комп'ютерної графіки і захоплено допомагаю батька і брата ремонтувати який небудь електроприлад. Навколишні вважають, що я не можу визначитися, хапаюся за все підряд.
Але в тому то й справа, що я визначилася. Я хочу вміти якщо не все, то багато, хочу кожен день дізнаватися щось нове і не хочу зупинятися на досягнутому. Не знаю, чи можна назвати це мрією у звичному розумінні слова, адже мої бажання не можна вписати в якісь рамки, чітко сформулювати. Хоча чому не можна? Можна! Я мрію досягти досконалості! Занадто голосно сказано? Напевно. Тим більше що досконалості немає меж, тому що якщо б ця межа існував, то, досягнувши його, уже не до чого було б прагнути. Коли я замислююся над цим, мені стає сумно. А що було б далі? Для чого тоді життя, що залишилося, якщо всі вже досягнуто! Ні, добре, що цього немає меж. Це означає, що завжди знайдеться що-те, чого я ще не знаю і не вмію, але можу дізнатися і навчитися. І мені є до чого прагнути! Може, це і є моя мрія, може, вона так і звучить: «Все життя прагнути!..» Пізнавати, вчитися, осягати...
Чому-то над тими, хто говорить, що він хоче досягти досконалості, зазвичай сміються або поблажливо посміхаються у відповідь. Це мене не зупиняє, і я буду продовжувати наполегливо прагнути до своєї мети.
День, коли я не буду нічого нового, не зроблю чогось важливого, корисного, для мене буде прожито даремно. І мене в моєму прагненні підтримують слова П. Я. Чаадаєва: «Без сліпої віри в відвернене досконалість неможливо кроку ступити на шляху до досконалості, здійснюваному на ділі. Тільки повіривши в недосяжне благо, ми можемо наблизитися до блага прийнятного».
Мріяти про потрібно щось більше, ніж зараз можеш досягти. Це буде спонукати тебе постійно рухатися вперед і наближатися до заповітної мети. Тому я ставлю собі мету і вірю в можливість її досягнення. І роблю все, що в моїх силах і навіть більше. Тому що, за словами Чаадаєва, «...заперечувати можливість досягти досконалості, тобто дійти до мети, означало б - просто зробити неможливим досягнення». А моя мета - постійний рух вперед!
Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері.
Книга в Україні завжди користувалася великою пошаною. "Велика користь буває від учення книжного. Книги — це ріки, що напоюють світ, це джерела мудрості", — писав давньоукраїнський літописець. Зрозуміло, чому в Київській Русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, при князівських та боярських дворах. Про це переконливо свідчать історичні джерела — ті самі книжки.
Я не можу уявити свого життя без книги. Найбільше мені подобаються твори дитячої літератури й сучасна фантастика. Але найнезабутніше враження справила на мене колись повість-казка "Чарівник Смарагдового міста", яку написав Олександр Волков. Я перечитував її кілька разів, кожного разу відкриваючи для себе щось цікаве й нове. Пізніше я захопився романами Жюля Верна. У моїй уяві виникали екзотичні пейзажі, сповиті імлою. Я бачив себе й бідолахою, викинутим на берег морськими буревіями, і п'ятнадцятирічним капітаном, що веде свій корабель до благородної мети, і дикуном, який усе життя провів серед незайманої природи на безлюдному острові. А зараз я охоче читаю серйозні твори українських письменників, де розповідається сувора правда про нелюдське життя нашого народу за часів далекого й не дуже далекого минулого.
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою. Свій твір-роздум я хочу закінчити повними філософської глибини рядками відомого поета .