«Щастя – це не життя без турбот і печалей, це стан душі». Коли людина щаслива, вона бачить світ по-іншому. Песимісти стають оптимістами, починаючи вірити у світле майбутнє, намагаються продовжити цей стан, адже життя смугасте: якщо зараз біла смуга, то рано чи пізно настане й чорна…
Так і на долю України випадали чорні та білі смуги. Її історія наче вишиванка, бо мережилися на полотні чорні й червоні нитки. Вузлик за вузликом народжувалася наша держава. Червоними нитками запеклася кров борців за нашу мову, віру, правду. Кожна безцінна крапля просочувала полотно й залишилася на нім навіки. Чорними ж стали материнські сльози й смерть. Саме вони спонукали боротися за те, щоб не з’являлися сльози болю на очах найрідніших.
Наша біла сорочка – це щире щастя українців, накопичене століттями. Строфа пісні чи рядок шевченківського вірша щоразу дають нам надію та сили боротися далі. Не здаватися, не зупинятися.
Як би там не було, а ми щасливі люди, які мають суверенну, незалежну державу зі своєю чудовою мовою. Про милозвучність, красу та неповторність її знають у всьому світі. Ми одна з найспівучіших та найталановитіших націй. Нам є чим пишатися й що розвивати! Ми повинні бути щасливими!
Щастя – це той приз, який ти отримуєш, подолавши іспити долі, якими б важкими вони не були. Кожен заслуговує на своє щастя, але важливо його не проґавити!
Самий зворушливий образ, відомий як у релігії, так у Літературі й мистецтві — образ матері, що заколисує рідне дитя. Ця картина наповнює глядача відчуттям затишку, захищеності й комфорту. Адже саме мама ще до народження піклується про дитину, тільки поруч із нею дитя перебуває в абсолютній безпеці. Тарас Григорович Шевченко писав — «Нічого кращого ні, як мати молода зі своїм дитятком малим».Вся та турбота, любов, ніжність і щира, нічим не обґрунтована прихильність, що випробовує матір до своєї дитини знайшли своє відбиття в чистих безневинні колискові. Все своє бажання бачити рідне дитя здорова, гарна, щаслива, розумним і успішним мати вкладає в невигадливі рядки, які часом досить фальшиво, без музики наспівує в сутінку рідному чаду, у ритм погойдуючи колискуКолискова пісня повинна заспокоїти дитя, тому в немудрому тексті прослизають самі м’які, ніжні речі й створення, знайомі нам усім з дитинства: мурчащий кошеня, пухнатий кролик, тиха лисичка з м’якими лапками, що гурчать голуби й маленькі ластівки; подушка, набита легким повітряним пухом і мамині руки. Ця пісенька з народження прищеплює нам любов до комфорту, учить нас тому, що таке щастяЩоб викорінити з дитини примхливість, норовливість і впертість у колискову вводять негативних персонажів — підлу хитру лисицю, страшного сірого вовка або Бабая. Така колискова вчить нас страху, адже безстрашність не завжди є чеснота, порию воно є гіршим з пороківИ хоча колискові здебільшого небагатослівні, вони несуть у собі куди більше змісту, чим інші пісні. Саме з колискових починається формування немовляти, як людини, окремої особистості. Відомо, що діти в малому віці, як губка усмоктують ту інформацію, що пропонує їм навколишній світКолискова — перший урок, що одержує дитина у своєму житті. І тільки мама може проспівати колискову такий, який вона повинна бути — наповненої теплом і турботою, любов’ю й прихильністю. Ні батько, ні сестра, ні бабуся не можуть випробовувати до дитини того пещення, що дарує своєму чаду мати. А виростаючи, ми так часто в моменти суму хочемо знову почути мамину пісню, і відчути маминої теплої руки. Мамині колискові призначені лише для одного слухача — для її дитини, і тільки мати може бути виконавцем такий немудрої, але такої важливої пісенькиНапишіть у відповіді тут
«Щастя – це не життя без турбот і печалей, це стан душі». Коли людина щаслива, вона бачить світ по-іншому. Песимісти стають оптимістами, починаючи вірити у світле майбутнє, намагаються продовжити цей стан, адже життя смугасте: якщо зараз біла смуга, то рано чи пізно настане й чорна…
Так і на долю України випадали чорні та білі смуги. Її історія наче вишиванка, бо мережилися на полотні чорні й червоні нитки. Вузлик за вузликом народжувалася наша держава. Червоними нитками запеклася кров борців за нашу мову, віру, правду. Кожна безцінна крапля просочувала полотно й залишилася на нім навіки. Чорними ж стали материнські сльози й смерть. Саме вони спонукали боротися за те, щоб не з’являлися сльози болю на очах найрідніших.
Наша біла сорочка – це щире щастя українців, накопичене століттями. Строфа пісні чи рядок шевченківського вірша щоразу дають нам надію та сили боротися далі. Не здаватися, не зупинятися.
Як би там не було, а ми щасливі люди, які мають суверенну, незалежну державу зі своєю чудовою мовою. Про милозвучність, красу та неповторність її знають у всьому світі. Ми одна з найспівучіших та найталановитіших націй. Нам є чим пишатися й що розвивати! Ми повинні бути щасливими!
Щастя – це той приз, який ти отримуєш, подолавши іспити долі, якими б важкими вони не були. Кожен заслуговує на своє щастя, але важливо його не проґавити!