Переглядаючи альбом репродукцій відомого майстра книжкової ілюстрації, заслуженого діяча мистецтв Анатолія Базилевича, ми захоплюємось своєрідністю, багатогранністю таланту, широтою творчого діапазону художника. В його доробку знаходимо ілюстрації до творів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя, Марка Вовчка, Я. Гашека, М. Шолохова та інших.Визначальна риса самобутньої мистецької особистості -риродне почуття, гумору. Саме у цьому виявляється органічна близькість художника до фольклору, який живить мистецтво не лише образами, а й художніми прийомами.У моєму житті мистецтво займає важливе місце. Воно є особливою формою суспільної свідомості, яка дає уявлення про художньо-образне життя суспільства, зокрема людини. Образотворчим мистецтвом я захоплювався з раннього дитинства, навіть встиг навчатися в художній школі. На мою думку, я просто не маю права не згадати про найзагадковіший його світовий шедевр.
Леонардо да Вінчі – один з найвидатніших діячів Італійського Відродження. Він непорушно вірив у силу людського розуму. Мистецтво для нього було засобом пізнання природи і законів краси. Саме цей чоловік між 1503 і 1505 рр. написав «Джоконду». Це найбільш відома картина у всій історії живопису.
Досі не з’ясовано, кого насправді зображено на картині. Це жінка віком від двадцяти семи до тридцяти двох років. Вона поважно сидить в кріслі і ласкаво усміхається. Глянеш вперше – в її очах безмежне щастя, глянеш вдруге – глибокий смуток.
На мою думку, в дану тезу геній-філософ вклав наступний зміст: відкрий своє серце ближньому... твоя душа - неозорий р, самотнє его приречене блукати в безмежності цього поневіряючись від монотонності й беззмістовності власного існування.
В наші дні, досить популярним напрямком є втеча від буденності, від стереотипів, нетрадиційність поглядів, відмінність від "сірої маси" (а головне - показати свою нестандартність, наголосити на своїй "іншості"). Масовий спротив стандартам стає мейнстрімом, а отже - формує свої стандарти. Показова оригінальність - всього лиш черговий тренд. Чергова мода на чергове масове божевілля. "Сіра маса" витісняється "Кольоровою", візуально яскравішою, але все тою ж Масою. Спротив заради спротиву, "брейк зе систем, бо так треба" - така характеристика сучасних молодіжних тенденцій.
Справжня оригінальність - це діагноз. Це доля. Невідвороність. Дар, і водночас - прокляття. Не той непересічний, хто зумів виділитись з маси, а той, хто не зумів у неї вписатись. Такі люди не хизуються своєю нестандартністю, не кричать "ЯНЕМАСА!". Вони самотні від природи. Вони не потребують суспільства. Вони творці, а не творіння. Такі люди вільні від стереотипів. Це найглибша й найцінніша свобода, проти якої "все злото - лиш болото". Звідси випливає висновок: вроджена нестандартніть - неймовірний дар, що робить людину безсмертною у всіх значеннях.
Але у всього є своя ціна. Чим більша сила - тим більша відповідальність. Геніальність приречена на самотність. І якщо вище я описував самотність як блаженство, зараз пропоную заглибитись в її негативні сторони. Люська душа, як великий будинок. В ній знайдеться місце для всіх, а самотність прирікає на монотонне блукання. Ми створені, щоб любити не тільки себе, а й інших ("Всякому серцю - любов і тепло"). В цьому, на мою думку, секрет душевної гармонії, якої так шукав Сковорода: щасливий лише той, в чиїй душі є криниця, з якої в спеку можна напитись самому й напоїти друга. Свіжа благодатна вода з внутрішньої криниц стає елеєм тільки тоді, коли нею поділишся. Самотність (справжня, вроджена самотність) позбавляє людину здатності задовольнити свої суспільні інстинкти. Це створює постійну внутрішню порожнечу, відчуття неповноцінності, часто доводить до божевілля. Хтозна... можливо, саме в божевільних "розум, як чистий кришталь".
Леонардо да Вінчі – один з найвидатніших діячів Італійського Відродження. Він непорушно вірив у силу людського розуму. Мистецтво для нього було засобом пізнання природи і законів краси. Саме цей чоловік між 1503 і 1505 рр. написав «Джоконду». Це найбільш відома картина у всій історії живопису.
Досі не з’ясовано, кого насправді зображено на картині. Це жінка віком від двадцяти семи до тридцяти двох років. Вона поважно сидить в кріслі і ласкаво усміхається. Глянеш вперше – в її очах безмежне щастя, глянеш вдруге – глибокий смуток.
На мою думку, в дану тезу геній-філософ вклав наступний зміст: відкрий своє серце ближньому... твоя душа - неозорий р, самотнє его приречене блукати в безмежності цього поневіряючись від монотонності й беззмістовності власного існування.
В наші дні, досить популярним напрямком є втеча від буденності, від стереотипів, нетрадиційність поглядів, відмінність від "сірої маси" (а головне - показати свою нестандартність, наголосити на своїй "іншості"). Масовий спротив стандартам стає мейнстрімом, а отже - формує свої стандарти. Показова оригінальність - всього лиш черговий тренд. Чергова мода на чергове масове божевілля. "Сіра маса" витісняється "Кольоровою", візуально яскравішою, але все тою ж Масою. Спротив заради спротиву, "брейк зе систем, бо так треба" - така характеристика сучасних молодіжних тенденцій.
Справжня оригінальність - це діагноз. Це доля. Невідвороність. Дар, і водночас - прокляття. Не той непересічний, хто зумів виділитись з маси, а той, хто не зумів у неї вписатись. Такі люди не хизуються своєю нестандартністю, не кричать "ЯНЕМАСА!". Вони самотні від природи. Вони не потребують суспільства. Вони творці, а не творіння. Такі люди вільні від стереотипів. Це найглибша й найцінніша свобода, проти якої "все злото - лиш болото". Звідси випливає висновок: вроджена нестандартніть - неймовірний дар, що робить людину безсмертною у всіх значеннях.
Але у всього є своя ціна. Чим більша сила - тим більша відповідальність. Геніальність приречена на самотність. І якщо вище я описував самотність як блаженство, зараз пропоную заглибитись в її негативні сторони. Люська душа, як великий будинок. В ній знайдеться місце для всіх, а самотність прирікає на монотонне блукання. Ми створені, щоб любити не тільки себе, а й інших ("Всякому серцю - любов і тепло"). В цьому, на мою думку, секрет душевної гармонії, якої так шукав Сковорода: щасливий лише той, в чиїй душі є криниця, з якої в спеку можна напитись самому й напоїти друга. Свіжа благодатна вода з внутрішньої криниц стає елеєм тільки тоді, коли нею поділишся. Самотність (справжня, вроджена самотність) позбавляє людину здатності задовольнити свої суспільні інстинкти. Це створює постійну внутрішню порожнечу, відчуття неповноцінності, часто доводить до божевілля. Хтозна... можливо, саме в божевільних "розум, як чистий кришталь".
Объяснение: