Скільки прийменників вжито у
реченні
Спав і полковник-чужинець, нічого не відаючи про похід Сулими, і тільки вартові
чатували по баштах перегукуючись поміж себе, щоб легше змагатися з
дрімотою.​

Народна мудрість закликає вчитися все своє життя, ніколи не відмовлятися від навчання чогось нового. І стосується це не тільки тих, хто недовчився як слід у школі чи університеті. Мудрість ця наставляє усіх людей без винятку.

По-перше, людина може вчитися чого завгодно. Протягом життя їй знадобиться багато умінь, навичок, знань. Корисно, наприклад, навчитися ремонтувати кран, що тече. Або міняти на куртках блискавки. Або ж глядіти за малою дитиною. Ці вміння найчастіше не дають вчителі в аудиторіях вузів або за шкільною партою. Ніяка школа та університет, я певен, неспроможна дати людині абсолютно всі знання та вміння, які їй будуть потрібні.

По-друге, існує ще одна народна мудрість. Вона звучить так: «Уміти – за плечима не носити». Тобто знання та вміння завжди людині корисні. Навіть якщо в них гострої потреби, як видається, немає. Вони все одно ще стануть у пригоді в житті.

Прикладом особистості, яка вчилася все своє життя, можна назвати Тараса Шевченка. Він був українським митцем, підняв на новий рвіень нашу національну літературну мову, освоїв написання літературних творів російською мовою, виступав як драматург, цікавився іншою театральною творчістю, ріс як художник…

Такою ж особистістю була відома українська письменниця Марко Вовчок. Вона захоплювалася іноземними мовами, літературою високого класу, збирала фольклор, обожнювала мандрівки та спілкування з цікавими людьми. Марко Вовчок багато переписувалася з відомими суспільними діячами, митцями. Це давало їй багато цінної інформації. Свої надбання в навчанні вона вкладала у свою творчість.

Отже, немає ніяких причин, щоб не вчитися все життя сумлінно. Я повністю підтримую цю думку.

Напевно, кожен з нас полюбляє весну за її свіже повітря та зелень лісів. Навесні ліси стають зовсім іншими, вони оживають, зеленіють, розпускають свої соковитозелені гілки та стають притулком для багатьох птахів. Шелест листя наповнює ліс особливою загадковістю та силою. Опиняючись посеред весняних дерев, ти насолоджуєшся їхньою красою та набираєшся нових сил разом з ними. Ще декілька тижнів і дерева почнуть цвісти та наповнювати ліс майже медовим запахом живої природи. Десь почає стукати дятел і ти оглядаючись шукаєш його серез височенних дубів та ялинок. Навесні ліс зовсім по-іншому існує, аніж в інші пори року, він виграє барвами та променями сонця. Напевно,кожен із нас повинен побувати у такій казці під назвою "Весняний ліс".