Де є життя, там є надiя. Життя… Надiя… Менi здається, що це якесь абстрактне поняття. А ось коли цi слова та поняття об'єднати разом, то це i буде змiст iснування людини, її присутностi на Планетi. Не буду вдаватися в iсторичнi фактi i подiї. Вiзьму за приклад своє життя. Менi вже майже 14 рокiв.Але жодного разу я не жив без надiї i, звичайно, прагнення . Коли я був ще зовсiм маленьким, то надiя на мене, на моє майбутнє жеврiла у моїх батькiв. А ось коли я став пiдлiтком, тобто сам почав розумiти i прагнути побудувати змiст свого життя, - я живу надiєю на майбутнє. Менi i моїм однолiткам, молодому поколiнню жити в iншому тисячолiттi, а значить будувати своє майбутнє. Думаю, тобто сподiваюся побудувати своє життя так, щоб воно було i цiкавим, i корисним для мене i для моєї держави. Хочу залишити по собi хороший слiд присутностi на Землi.
У недалекому минулому, коли наше суспільство керувалося абстрактними потребами загального характеру, а проста людина була таким собі "гвинтиком" велечезного маховика, Василь Симоненко однозначно заявив:
На світі безліч таких, як я.
Та я, їй - богу, один.
З підтексту твору виразно вимальовується опоненти автора, для яких народ - сіра маса, натовп. Це бюрократи, апаратники- демагоги, офіційні патріоти, що кожну мить "дбають" про свій народ, насправді обдираючи його.
Ця ж думка утверджується кожним рядком прекрасного високогуманного вірша: "Ти знаєш, що ти-людина...":
Усмішка твоя-єдина,
Мука твоя-єдина,
Очі твої-одні.
Звучить ця поезія пристрасно і переконливо. Безпосередньо до нашого покоління звернена фраза: "Гляди ж не проспи!".
Творчість Василя Симоненка в усі часи належатиме Україні, бо, як писав Олесь Гончар, "...для співу свого, для думи своєї в щасливу мить народила його Україна. І він-за прикладом найкращих наших поетів-синівською відданістю їй віддячив, напруженими чесним горінням душі".
У недалекому минулому, коли наше суспільство керувалося абстрактними потребами загального характеру, а проста людина була таким собі "гвинтиком" велечезного маховика, Василь Симоненко однозначно заявив:
На світі безліч таких, як я.
Та я, їй - богу, один.
З підтексту твору виразно вимальовується опоненти автора, для яких народ - сіра маса, натовп. Це бюрократи, апаратники- демагоги, офіційні патріоти, що кожну мить "дбають" про свій народ, насправді обдираючи його.
Ця ж думка утверджується кожним рядком прекрасного високогуманного вірша: "Ти знаєш, що ти-людина...":
Усмішка твоя-єдина,
Мука твоя-єдина,
Очі твої-одні.
Звучить ця поезія пристрасно і переконливо. Безпосередньо до нашого покоління звернена фраза: "Гляди ж не проспи!".
Творчість Василя Симоненка в усі часи належатиме Україні, бо, як писав Олесь Гончар, "...для співу свого, для думи своєї в щасливу мить народила його Україна. І він-за прикладом найкращих наших поетів-синівською відданістю їй віддячив, напруженими чесним горінням душі".