М: - Й тобі привіт, Ганнусю! Як же я рада тебе бачити!
Г: -Так, де б ми ще зустрілися, якби не в цій крамниці.
М: - Та й не кажи. Дивно це, в школі були найкращі подруги, а вже майже п'ятнадцять років як не бачилися, хоч і обіцяти під час випускного вечора телеіонувати одна одній. Як ти? Як справи? Я чула ти заміж вийшла.
Г: - Та це вже було 10 років тому. А зараз в мене вже двоє синів, одному 3 роки, другому дев'ять. А чи є сім'я в тебе?
М: - В мене лише дванадцятирічна донька.
Г: - А чоловіка хіба не було?
М: - Був, але покинув нас, вибач, не хочу про це згадувати.
Г: - Вибач, будь ласка. Я не знала.
М: - Нічого. все вже в минулому. А де ти працюєш?
Г: - Як і мріяла, я лікар-педіатр в районній лікарні.
М: - Яка ти молодець, пішла все ж таки до своєї мрії, а я пам'ятаю й зараз як в одинадцятому класі ти постійно вагалася, чи вийде з тебе гарний лікар чи ні. А я ось працюю вчителькою англійської мови в школі.
Г: - Але ж ти мріяла бути перекладачем?!
М: - Та що з того, то було дуже давно. Не вийшло в мене, ось і все.
Г: - Зрозуміло. а когось з наших бачила?
М: - Бачила нещодавно Павла, пам'ятаєш, він тобі страшенно подобався в старших класах?
Г:- Не нагадуй, в нього була половина з дівчат нашого класа закохана, а в нього вже тоді дівчина була, не пам'ятаю вже як її звали.
М: - Її звали Ірина, вона за нього заміж вийшла. В них все добре.
Г: - Звідки знаєш?
М: - Кажу ж, бачила Павла нещодавна. Питав до речі про тебе, сказала, що не бачились давно, він здивувався дуже.
Г: - Зрозуміло. А я дуже часто згадую наш клас, як ми з тобою сиділи на першій парті й всеодно непомітно списували контрольні, пам'ятаю що сми завжди сміялися, т постійно жартувала, за що вчитель фізики часто виганяв нас з класу.
М: - Я теж це пам'ятаю, а особливо як ми кілька разів усім класам втікали з уроків. Шкода зараз класного керівника, що так мучився з нами.
Г: - Так, Валерій Миколайович гарний був вчитель і людина теж гарна, завжди нас розумів, до Я чула, він усе ще працює?
М: - Так, ми з ним працюємо в одній і тій ж школі.
Г: - Зрозуміло. Вибач, Марічко, мені вже бігти треба. Була рада тебе побачити. Буду рада зустрітися ще. Ось мій номер та адреса, сподіваюсь ти зателефонуєш, або прийдеш в гості.
М: - неодмінно, бувай!
Г: - Не кажи бувай, бо так ми п'ятнадцять років тому сказали одна одній на випускному вечорі. Тож до зустрічі!
Г: - Привіт, Марічко!
М: - Й тобі привіт, Ганнусю! Як же я рада тебе бачити!
Г: -Так, де б ми ще зустрілися, якби не в цій крамниці.
М: - Та й не кажи. Дивно це, в школі були найкращі подруги, а вже майже п'ятнадцять років як не бачилися, хоч і обіцяти під час випускного вечора телеіонувати одна одній. Як ти? Як справи? Я чула ти заміж вийшла.
Г: - Та це вже було 10 років тому. А зараз в мене вже двоє синів, одному 3 роки, другому дев'ять. А чи є сім'я в тебе?
М: - В мене лише дванадцятирічна донька.
Г: - А чоловіка хіба не було?
М: - Був, але покинув нас, вибач, не хочу про це згадувати.
Г: - Вибач, будь ласка. Я не знала.
М: - Нічого. все вже в минулому. А де ти працюєш?
Г: - Як і мріяла, я лікар-педіатр в районній лікарні.
М: - Яка ти молодець, пішла все ж таки до своєї мрії, а я пам'ятаю й зараз як в одинадцятому класі ти постійно вагалася, чи вийде з тебе гарний лікар чи ні. А я ось працюю вчителькою англійської мови в школі.
Г: - Але ж ти мріяла бути перекладачем?!
М: - Та що з того, то було дуже давно. Не вийшло в мене, ось і все.
Г: - Зрозуміло. а когось з наших бачила?
М: - Бачила нещодавно Павла, пам'ятаєш, він тобі страшенно подобався в старших класах?
Г:- Не нагадуй, в нього була половина з дівчат нашого класа закохана, а в нього вже тоді дівчина була, не пам'ятаю вже як її звали.
М: - Її звали Ірина, вона за нього заміж вийшла. В них все добре.
Г: - Звідки знаєш?
М: - Кажу ж, бачила Павла нещодавна. Питав до речі про тебе, сказала, що не бачились давно, він здивувався дуже.
Г: - Зрозуміло. А я дуже часто згадую наш клас, як ми з тобою сиділи на першій парті й всеодно непомітно списували контрольні, пам'ятаю що сми завжди сміялися, т постійно жартувала, за що вчитель фізики часто виганяв нас з класу.
М: - Я теж це пам'ятаю, а особливо як ми кілька разів усім класам втікали з уроків. Шкода зараз класного керівника, що так мучився з нами.
Г: - Так, Валерій Миколайович гарний був вчитель і людина теж гарна, завжди нас розумів, до Я чула, він усе ще працює?
М: - Так, ми з ним працюємо в одній і тій ж школі.
Г: - Зрозуміло. Вибач, Марічко, мені вже бігти треба. Була рада тебе побачити. Буду рада зустрітися ще. Ось мій номер та адреса, сподіваюсь ти зателефонуєш, або прийдеш в гості.
М: - неодмінно, бувай!
Г: - Не кажи бувай, бо так ми п'ятнадцять років тому сказали одна одній на випускному вечорі. Тож до зустрічі!
М: - Звісно. До зустрічі!
Вибач, нічого кращого не можу придумати)