Складіть план до стислого переказуза поданим текстом, скористайтесь зразком. Повернення до Львова
Коли поїзд мало-помалу наближався до Львова і з’явилися перші будинки і напівкруглі бані церков, Марко відчув невимовну радість, бо повернувся ж до міста своєї юності, яке можна було назвати столицею, не додаючи до цього слова лапок іронії. Він радо, якось по-дитячому вітав знайомі околиці; його зір із приємністю блукав по пагорбі Високого Замку, по Лисій горі, поважній будові храму Святого Юра — скрізь, де він давним-давно не раз бував.
Чимало часу минуло відтоді, коли він востаннє був у Львові. Тоді він знав молодого Франка, Павлика, Бачинського. Нині в цьому місті ходять інші люди, ті, що живуть великим зривом вісімнадцятого року і дальших років упертих, жертовних змагань. Марко поринув у думки, сумуючи за минулим, жаль огортав його, коли він згадував про те, що з власної вини не став учасником боїв за свободу. Так він і незчувся, як потяг почав наближатися до вокзалу. Ще потяг не доїхав до львівського вокзалу, а Марко почав одягатися, почуваючи себе завороженим кораблем із середньовічної легенди, який опустили перед бурею, який блукає по морях, гнаний вітрами.
Нарешті Марко вийшов із залізничного вокзалу і зупинився як укопаний: відчув якусь дивну атмосферу неспокою і росту міста боротьби, духовних шукань, дозрівання. Тимчасом як Марко розмірковував мимохіть, стоячи перед вокзалом, з важких хмар почав сіятися дрібний дощ. Це його розбудило від задуми, і він глянув уперед, вздовж алеї: хотів увібрати холодним поглядом теплоту цього древнього рідного міста. Нарешті рушив широкою алеєю, вона привітно махала йому услід ніжно-зеленими, вітами крислатих, дерев. Йому здалося: будинки; храми, люди — все, що він зустрічав на своєму шляху, радо вітає його приїзд; а він ішов не поспішаючи, жалкуючи, в душі плачучи за тим, чого уже це вернути. І скрізь, де б він не проходив: чи то широкими гомінкими вулицями, чи то тихими вузькими вуличками, його супроводжував незримий і зримий дух величі міста Лева; і він по-щирому, радів цій навколишній гармонії, яка зливалася водно разом із ним і, мабуть, теж по-справжньому раділа поверненню свого «блудного сина» (За Ю. Тисом).
Тільки шелестіло(присуд) яблуневе( листя яке? яблуневе) листя й невиразно чорніли (присуд) стовбури(стовбури чиї ?) дерев. А журавлі летять(присуд) собі додому ключами( обставин не має). Зайду(присуд) в траву і ляжу(присуд) ( Як?) горілиць.. Метелик(який?) білий в маки залетів(присуд). Ніколи не повертаються(присуд) назад три речі: час, слово, можливість. (Яке?) Добре діло роби(присуд) сміло.
Перед останнє там здається теж немає обставини.
Обставина відповідає на питання Який? Чий? Котрий? і питання ставиться тільки від підмета
Без хліба легше прожити, аніж без книги.
*
Будеш з книгою дружити – буде легше в світі жити.
*
Будеш книги читати, будеш все знати.
*
В домі без книги, як без вікон, темно.
*
Весела книжка – твоя радість.
*
Гарна книга научить, а погана намучить.
*
Де розумом не дійду, то в книжці знайду.
*
День без книги, що обід без хліба.
*
Дім без книги – день без сонця.
*
Життя без книжок - весна без квітів.
*
З глибин моря дістають перлини, а з глибин книг - знання.
*
З книгою дружити – в роботі не тужити.
*
З книгою жити – з добром дружити.
*
З книгою подружишся, розуму наберешся.
*
З ручаїв – ріки, з книжок – знання.
*
Знання – сонце, книга - вікно.