Складіть план за текстом
ПОЕЗІЯ і ПРОЗА ПРОФЕСІЙ
Редакція журналу щодня одержує чимало листів. Ці листи щирі й відверті. Відчувається, що їх авторам хочеться висповідатися, спитати поради. Адже розповісти про себе все, навіть найінтимніше, найзавітніше незнайомій людині легше, ніж найближчому другові.
Ці два листи прийшли одночасно. Обидва від дівчат-ровесниць. Одна дівчина, закінчивши школу, пішла працювати до канцелярії, її пригнічує одноманітність хай і нескладної, але такої буденної праці. Вона заздрить тим, хто завжди в дорозі, хто ночує в наметах, бачить над собою не стелю, а зоряне небо.
Інша дівчина стала геодезистом. Тижні, а то й місяці вона проводить у полі, тому так сумує за гамірливим містом, так заздрить своїм ровесницям, які можуть хоч щовечора відвідувати якщо не музеї й театри, то принаймні дискотеки. Професію свою вона ненавидить. «Мені здається, я сіла не в свій потяг. Треба б пересісти, але як же не це тепер зробити»,— пише вона.
Справді, тепер це не Як і не врешті, вибрати той самий «свій» потяг вчасно і правильно.
Які неправдив таки бутафорські уявлення має наша молодь про різні професії! Лікар — це для неї обличчя у марлевій пов'язці, яскрава лампа над хірургічним столом. Родичі очікують біля дверей операційної, уже з квітами, бо наперед переконані, що операція пройде блискуче. Сталевар — це для молодих твердий погляд, рішучий вираз мужнього обличчя, яскраве полум'я мартену... Геолог — це рюкзак, едельвейси, водоспади, ризиковані, проте завжди вдалі переправи через бурхливі гірські річки, гітара біля мальовничого багаття...
Як же легко зобразити зовнішні атрибути професій! І як нелегко розкрити істинну суть фаху! Тут уже треба збагнути прозу щоденної копіткої праці людей, бо ж без прози не існує поезії.
Життя геолога — це місяці, якщо не роки обробки зібраних матеріалів. Це бездоріжжя, побутова невлаштованість, часто бездомність і безсімейність. Крім краси гірських ущелин та екзотики дрімучих хащів, це люті комарі й набридлива мушва, це безкінечна втома.
Життя лікаря-хірурга — це безперервне фізичне й душевне напруження, це гоєння людських ран і виразок. Це будні прийому стражденних і, буває, роздратованих хворих, це виснажливі нічні чергування. Нерідко — це й найтяжчий моральний обов'язок сказати рідним, що врятувати хворого попри всі зусилля не вдалося...
Життя вчителя — це не лише оберемки квітів у день екзаменів. Це стопи зошитів, які доводиться перевіряти до глибокої ночі, це шум у класі, штовханина на перервах, це сорок учнів із різними, такими не характерами... І то в кожному класі по сорок, а скільки усього? А протягом життя?
Тож придивляйтеся до людей, до їхньої праці, до прози й поезії професій, які вас зацікавили! Щоб не довелося потім пересідати в інший потяг (Із журналу; 410 слів).
Зав'язало мову ⇒ втратив мову, онімів, перестав говорити;
Позакладало вуха ⇒ не чує, що говорять;
Похололо на душі ⇒ стало моторошно;
Замакітрилося в голові ⇒ людина розгубилась або була чимось приголомшена;
Памороки забило ⇒ позбавили здатності адекватно сприймати інформацію, нормально мислити;
Запахло смаженим ⇒ скоро буде небезпека;
Мов язиком злизало ⇒ пропав бесслідно;
Мов окропом обдало ⇒ кинуло в жар або хтось зачервонівся;
Аж животи попідтягало ⇒ зголодніти.
Людина знаходиться у тісному зв’язку з природою, проте, на жаль, дуже часто цього не усвідомлює. На сьогодні люди часто потерпають від природних катаклізмів. У свою чергу катаклізми – це відповідь людям за недбале ставлення до навколишнього середовища. Людство забуло про те, наскільки важливі очисні споруди, чому не варто забруднювати ліс та вирубувати дерева. Природа дарує людині свої дари: корисні копалини, їжу, повітря. І людина повинна за це їй віддячувати. То ж давайте берегти природу!