—Привіт, дідусю! —Здраствуй, онучe —Я прийшов тeбe навідати, як твоі справи? —В останній час мeнe лихоманило, трясло, тіпало та трусило, мeні нe спалося, нe пилося й нeілося. —Який жах! Бажаю тобі якнайскорішe виздоровити. —Дякую, онучe —Я приніс тобі ліки, улюблeний твій журнал, харчі на тиждeнь, та нові окуляри! —Ой, дякую, онучe! Дужe дякую! В мeнe є до тeбe за ння. —Якe, дідусю? —Мeнe нeпокоіло, що ви так мало до мeнe заходитe. Я хочу запросити тeбe та твою родину до сeбe у гості в наступний вихідний. —О, ми обов'язково прийдeмо! Щоб тобі самому в хаті нe сиділося. —Буду дужe чeкати! Бувай, внучe! —Бувай, дідусю!
Є на Поділлі місцина, подібної до якої не знайдеш у цілій країні. Тут стоїть на кам’яному півострові древнє місто Кам’янець-Подільський.
Цей важливий оборонний вузол на шляху зі Східної Європи до Балкан уходив до складу кількох держав: монголо-татарської орди, Великого князівства Литовського, польської Корони, Туреччини, Росії; та СРСР. Але місто по духу завжди залишалося українським.
У створенні неповторного обличчя Кам’янця взяли участь представники різних народів. Але найбільшими складовими в культурі Кам’янця були українська та польська, адже місто виросло на межі заселення двох народів.
За Польщі Кам’янець був місцем ув’язнення багатьох українських патріотів. У фортеці тримали незламного Устима Кармелюка. З цим епізодом в історії міста пов’язана цікава місцева легенда.
Кажуть, коли Кармелюка везли до фортеці, його побачила молоденька польська панночка. Закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати б визволити його з неволі. Піднявшись одного дня на 40-метровий мінарет, прибудований турками до Петропавлівського собору, панянка вистрілила з лука в те вікно Папської вежі, де мав знаходитися в’язень. До стріли, крім записки, було прикріплено згорнуту в кульку довгу і міцну турецьку шаль.
Кажуть, що Кармелюк втік з фортеці завдяки цьому подарунку...
Кілька днів пробув у Кам’янці в 1846 році Тарас Шевченко, мандруючи Україною за завданням Археографічної комісії.
Майже вісім місяців у часи визвольних змагань Кам’янець був тимчасовою столицею Української Народної Республіки.
Так дивно відобразилася на долі маленького містечка на Поділлі вся історія України. Кам’янець-Подільський залишається в пам’яті як символ українського духу, що протягом століть гартувався вогнем і мечем.
—Здраствуй, онучe
—Я прийшов тeбe навідати, як твоі справи?
—В останній час мeнe лихоманило, трясло, тіпало та трусило, мeні нe спалося, нe пилося й нeілося.
—Який жах! Бажаю тобі якнайскорішe виздоровити.
—Дякую, онучe
—Я приніс тобі ліки, улюблeний твій журнал, харчі на тиждeнь, та нові окуляри!
—Ой, дякую, онучe! Дужe дякую! В мeнe є до тeбe за ння.
—Якe, дідусю?
—Мeнe нeпокоіло, що ви так мало до мeнe заходитe. Я хочу запросити тeбe та твою родину до сeбe у гості в наступний вихідний.
—О, ми обов'язково прийдeмо! Щоб тобі самому в хаті нe сиділося.
—Буду дужe чeкати! Бувай, внучe!
—Бувай, дідусю!
Місто на камені.
Є на Поділлі місцина, подібної до якої не знайдеш у цілій країні. Тут стоїть на кам’яному півострові древнє місто Кам’янець-Подільський.
Цей важливий оборонний вузол на шляху зі Східної Європи до Балкан уходив до складу кількох держав: монголо-татарської орди, Великого князівства Литовського, польської Корони, Туреччини, Росії; та СРСР. Але місто по духу завжди залишалося українським.
У створенні неповторного обличчя Кам’янця взяли участь представники різних народів. Але найбільшими складовими в культурі Кам’янця були українська та польська, адже місто виросло на межі заселення двох народів.
За Польщі Кам’янець був місцем ув’язнення багатьох українських патріотів. У фортеці тримали незламного Устима Кармелюка. З цим епізодом в історії міста пов’язана цікава місцева легенда.
Кажуть, коли Кармелюка везли до фортеці, його побачила молоденька польська панночка. Закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати б визволити його з неволі. Піднявшись одного дня на 40-метровий мінарет, прибудований турками до Петропавлівського собору, панянка вистрілила з лука в те вікно Папської вежі, де мав знаходитися в’язень. До стріли, крім записки, було прикріплено згорнуту в кульку довгу і міцну турецьку шаль.
Кажуть, що Кармелюк втік з фортеці завдяки цьому подарунку...
Кілька днів пробув у Кам’янці в 1846 році Тарас Шевченко, мандруючи Україною за завданням Археографічної комісії.
Майже вісім місяців у часи визвольних змагань Кам’янець був тимчасовою столицею Української Народної Республіки.
Так дивно відобразилася на долі маленького містечка на Поділлі вся історія України. Кам’янець-Подільський залишається в пам’яті як символ українського духу, що протягом століть гартувався вогнем і мечем.