Складіть складний план до відривка із текста (Шпага Славки Беркути), якщо сможете напишіть ще й доклдний перереказ )) Лежало село межи горами. Долі селом перестрибувала з камінця на камінець річка-самотека, а над річкою примостилася хата.
У хатніх присінках стояла стара діжка, де баба Олена квасила на зиму капусту. Влітку ж перекидала догори днищем і складала зверху різний непотріб — старі чоботи, шмаття, онучі. За діжкою жив їжак. Він придибав якось уночі. Хтозна, як він увійшов, бо двері були замкнені. Оселився собі в кутку, позносив туди всякого мотлоху, вистромляв з криївки смішну мордочку і викочувався до мисочки з молоком. А якось на світанні розбудив усіх, вовтузячись під дверима у сінях, і коли йому відчинили, перекотився через поріг, а на голках у нього стирчали яблука. Стефко з’їв одне — ніколи не куштував він нічого смачнішого, ніж оте їжакове яблуко.
Неподалік од хати росла велика, старезна липа. Коли вона цвіла і від неї йшов такий солодкий дух, що аж голова наморочилася, то починала співати. Співала низьким, оксамитовим голосом, щодень одну і ту ж монотонну, але дуже гарну пісню, і минуло немало часу, поки Стефко додумався: то бджоли прилітали по мед густим роєм і так гули, непримітні у зеленій, майній липі, що здавалося, дерево співає.
Давно то було, і не зі Стефком ніби, а з кимось іншим.
Він чи не він купався у крижано-холодному потоці? Посинілий — аж очі попригасали, але упертий у своєму бажанні навчитися плавати, годинами сидів у мілкій, по коліна воді, розводив навсебіч руками і гукав:
— Пливу, Настко, я пливу! Ти бачиш, як я пливу?
Сестра сміялася:
— Як сокира, як сокира!
Хлопець вискакував з води і кидався за Насткою, щоб покарати за глузування. Настка блискала хитрими очима, тікала до баби, ховалася у рясній спідниці; біля баби їй ніхто вже не був страшний, навіть змій із казки.
Теля дивилося на Стефка добрими, вологими очима і лизало в голе плече. Воно любило Стефка. Сонце гріло, баба розповідала казки. Сонце любило Стефка, і баба любила Стефка.
Гладила шорсткими, негнучкими пальцями кучеряву густу чуприну:
— Кукулику мій, сиротя бідне…
Восени вони з бабою ходили по гриби. Стефко взувався у високі чоботи, аби ніг не обросити, виламував міцного костура і розгортав ним сухе листя, щоб побачити гриби і відігнать геть гадюку. Баба вміла ходити над урвищем і визбирувала всі гриби, вона їх помічала, навіть не дуже приглядаючись. І ніколи не послизнеться на мокрім глинястім схилі, а Стефко раз по раз падав, потому сушився на сонячних галявинах, на заліску. Мокрий від недавнього дощу ліс пестив, голубив тіло, і, здавалося, весь напоєний запахом землі, старого листя, грибів та ожини, ти ростеш, підносишся над лісом і бачиш світ далеко-далеко поза горами.
Баба мала повнісінький кошик грибів, Стефкові не хотілося вертати додому отак собі, складніруч, він струшував з гілок ліщини коричневі горішки-лусканці, а вдома жменями висипав їх малій Насті — то для неї була найкраща лакомина.
синтаксичний зв'язок з іншими словами в реченні (контекст)семантика.Порівняймо: Миха'йло, Миха'йла, Миха'йлом і о'зеро, о'зера, о'зером.В даному випадку рід можна визначити лише за до контексту або за семантикою: Миха'йло прийшов додому, не впіймавши ані лусочки - о'зеро аж кипіло хвилями на вітрі.
швидкісне метро,флегматичний шимпанзе.Відомо, що у множині відмінкові форми іменників не виражають приналежності до якогось певного роду.Правда, ми сприймаємо форми множини іменників як співвідносні з формами однини, тому для нас розкривається значення роду: дуби - дуб (чол. рід), стодоли - стодола (жін. рід).Категорія роду у множині розкривається також у узгодження, характерних для певних складних синтаксичних конструкцій: "Нам запропонували цікаві роботи, одназ яких була надзвичайно популярною".
Іменники
Їх правопис слід перевіряти за орфографічним словником
Или: Іменники чоловічого роду в орудному відмінку однини мають закінчення ом,ем,єм.
Закінчення 'ом' мають іменники з основою на твердий приголосний крім "ж,ч,ш",Наприклад: друг-другом ; брат-братом.
Закінчення 'ем' мають іменники з основою на м'який приголосний та "ж,ч, ш",Наприклад: кінь-конем ; м'яч-м'ячем.
Закінчення 'єм' мають іменники з основою на "й",Наприклад: гай-гаєм, край-краєм.
В жіночому роді тоже самое тільки закінчення не "ом,ем,єм", а "ою,ею,єю".