Объяснение:
-Привіт, друзі!(1)
-Привіт(2)
-Вітаю!(3)
-Сьогодні я запізнився через те, що загубив(-ла) свій телефон,але потім все ж таки знайшов(-ла) його.(1)
-Це добре, що ти знайшов (-ла),адже без телефону було б справді важко! Я й уявити не можу свій день без гаджетів.(2)
-Чому ви вважаєте,що прожити без мобільного телефону так важко,якщо це тільки но й шкодить вашому здоров'ю!(3)
-Можливо ти правий(-а), але погодьтеся з гаджетами куди легше жити!(1)
-Для мене жити без телефону важко,адже в ньому там багато корисної інформації!(2)
-Ну,але й буває надлишкова інформація, через яку ви просто витрачаєте свій час.(3)
-Я вважаю,що прожити без гаджетів можливо,але дуже важко!(1)
-Так ти правий,головне правильно вміти користуватися цією можливістю.(2)
-Добре,друзі давайте припинимо суперечку, адже до уроку залишилося декілька хвилин! Поговоримо про це на перерві(3)
Яка пречудова весна!
Чисте небо, море блакиті, м’яке сонячне світло, перша зелень
на деревах. Та майже прозора зелень чомусь хвилює Івана, він
дивуючись дивився й дивився б на неї. Дерева, ще недавно
похмурі й кострубаті, стали м’які, вони схожі на хмари світло-зеленого диму, що здійметься дороги.
Коло Будинку Творчості Іван спустився по кручі донизу
й неначе опинився на безлюдному острові. Хіба що рівний
постійний гуркіт автомашин нагадував про те, що цей острів
звідусюди оточенний містом. Він ішов усе далі й далі по кручі,
машинний гул ставав тихіший проте не пропадав. Та про нього
можна забути, не згадувати, бо тут таки є справді царство природи.
Підсвічене промінням, ясно сяяло молодесенька листя
на гіллі й звідусюди линув щебет пташок. Пташинні пісні
неначебто відкривали йому щось у його єстві якусь не ясну
глибину журливий щем. І він хотів щоб так тривало довго.
Приємно було думати про те, що не всі відчуття вже знайомі
йому, як і не всі відтінки старих відчуттів. А тому-то очевидно,
він ще не розвивається не пізнав цей світ і самого себе до кінця…
У все навколо: пташині голоси, сяяння молодого листя,
підбадьорлива свіжість квітневого повітря відкривались
перед хлопцем по-новому. Відкривались водночас не
втрачаючи своєї таємниці своєї споконвічники загадки. І Іван
думав, що либонь ніхто невзмозі проникнути в
найсокровеніші тайники природи. Йдучи поміж тихих
дерев на дніпровській кручі, бачачи віддалік за гіллям
неабиякої синяви річку могутній плин її води, хлопець немов
зазирав не тільки у весняну душу природи, а й у свою
весняну душу, в якій так само відбивалися зміни.
Объяснение:
-Привіт, друзі!(1)
-Привіт(2)
-Вітаю!(3)
-Сьогодні я запізнився через те, що загубив(-ла) свій телефон,але потім все ж таки знайшов(-ла) його.(1)
-Це добре, що ти знайшов (-ла),адже без телефону було б справді важко! Я й уявити не можу свій день без гаджетів.(2)
-Чому ви вважаєте,що прожити без мобільного телефону так важко,якщо це тільки но й шкодить вашому здоров'ю!(3)
-Можливо ти правий(-а), але погодьтеся з гаджетами куди легше жити!(1)
-Для мене жити без телефону важко,адже в ньому там багато корисної інформації!(2)
-Ну,але й буває надлишкова інформація, через яку ви просто витрачаєте свій час.(3)
-Я вважаю,що прожити без гаджетів можливо,але дуже важко!(1)
-Так ти правий,головне правильно вміти користуватися цією можливістю.(2)
-Добре,друзі давайте припинимо суперечку, адже до уроку залишилося декілька хвилин! Поговоримо про це на перерві(3)
Яка пречудова весна!
Чисте небо, море блакиті, м’яке сонячне світло, перша зелень
на деревах. Та майже прозора зелень чомусь хвилює Івана, він
дивуючись дивився й дивився б на неї. Дерева, ще недавно
похмурі й кострубаті, стали м’які, вони схожі на хмари світло-зеленого диму, що здійметься дороги.
Коло Будинку Творчості Іван спустився по кручі донизу
й неначе опинився на безлюдному острові. Хіба що рівний
постійний гуркіт автомашин нагадував про те, що цей острів
звідусюди оточенний містом. Він ішов усе далі й далі по кручі,
машинний гул ставав тихіший проте не пропадав. Та про нього
можна забути, не згадувати, бо тут таки є справді царство природи.
Підсвічене промінням, ясно сяяло молодесенька листя
на гіллі й звідусюди линув щебет пташок. Пташинні пісні
неначебто відкривали йому щось у його єстві якусь не ясну
глибину журливий щем. І він хотів щоб так тривало довго.
Приємно було думати про те, що не всі відчуття вже знайомі
йому, як і не всі відтінки старих відчуттів. А тому-то очевидно,
він ще не розвивається не пізнав цей світ і самого себе до кінця…
У все навколо: пташині голоси, сяяння молодого листя,
підбадьорлива свіжість квітневого повітря відкривались
перед хлопцем по-новому. Відкривались водночас не
втрачаючи своєї таємниці своєї споконвічники загадки. І Іван
думав, що либонь ніхто невзмозі проникнути в
найсокровеніші тайники природи. Йдучи поміж тихих
дерев на дніпровській кручі, бачачи віддалік за гіллям
неабиякої синяви річку могутній плин її води, хлопець немов
зазирав не тільки у весняну душу природи, а й у свою
весняну душу, в якій так само відбивалися зміни.