Зі спогадів своїх батьків я знаю, що раніше, у радянські часи, їм розповідали, що суспільними класами є робітники та селяне, а інтелігенцію називали зневажливим словом " ". Тобто це не клас, а так... щось невелике або неважливе. На щастя, часи змінилися, і людей, що працюють більше мозком, ніж руками, поважають. Я не хочу сказати, що робітники або селяне менш важливі, ніж люди розумової праці - звісно, ні. Для суспільства всі класи важливі. Але внесок вчених, письменників, керівників, навіть акторів та художників важко переоцінити.
Справа не тільки в тому, що іхня праця потребує неабияких знань та вмінь. Я вважаю, що інтеллігенція - це люди, які надають всім іншим приклад, яким повинна бути гідна та благородна людина. Розумна та освічена людина, на мій погляд, ніколи не буде ані агресивною, ані фанатичною. "Є дві думки - моя та помилкова" - це не про інтелігента.
Інтелігентна людина завжди знає, що у різних людей буде різний поглад на ті ж самі речі або явища, тому вона не буде відстоювати свою точку зору за будь-яку ціну - бо знає, що їх може існувати багато. Інтелігентна людина не буде категоричною - хоча б тому, що категоричність суждень є ознакою невеликого розуму.
Крім того, інтелігент ніколи не буде зневажати інших людей, бо людська гідність для нього дуже важлива. Якщо хтось принижує людину тільки тому, що вважає її нижчою за себе, це - не інтелігент, ким би він не працював. Тому інтелігентних людей можна назвати людьми духу. Вони нам всім доводять, якою повинна бути справжня людина, до чого нам всім треба прагнути.
Однорідні члени речення — це такі члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, відносяться до одного й того самого члена речення і поєднуються між собою сурядним зв’язком. Однорідні члени речення рівноправні і не залежать одне від одного. Вони називають поняття, близькі за своєю сутністю.
Наприклад, правильно сказано:
а) Тут були і авіатори, і танкісти, і артилеристи. (О. Гончар.) Але до цього переліку не можна додати “й офіцери”, бо це поняття іншого плану, ніж попередні назви;
б) Люблять жінки свою ланкову за слово тверде, за веселу вдачу й надійну дружбу.(А. Шиян.) Проте було б неправильно це речення оформити так: “за слово тверде, за веселу вдачу і що вона надійна подруга” — бо член речення і підрядне речення не можуть бути рівноправні;
Якщо в реченні є два або більше підметів, присудків чи однакових додатків, то вони однорідні.
1. Ми віддамо Вітчизні всі пориви, і дум політ, і силу наших рук. (В. Сосюра.)
2. В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля.
3. В яру колись гайдамаки табором стояли, лагодили самопали, ратища стругали.
4. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине. (З тв. Т. Шевченка.)
Зі спогадів своїх батьків я знаю, що раніше, у радянські часи, їм розповідали, що суспільними класами є робітники та селяне, а інтелігенцію називали зневажливим словом " ". Тобто це не клас, а так... щось невелике або неважливе. На щастя, часи змінилися, і людей, що працюють більше мозком, ніж руками, поважають. Я не хочу сказати, що робітники або селяне менш важливі, ніж люди розумової праці - звісно, ні. Для суспільства всі класи важливі. Але внесок вчених, письменників, керівників, навіть акторів та художників важко переоцінити.
Справа не тільки в тому, що іхня праця потребує неабияких знань та вмінь. Я вважаю, що інтеллігенція - це люди, які надають всім іншим приклад, яким повинна бути гідна та благородна людина. Розумна та освічена людина, на мій погляд, ніколи не буде ані агресивною, ані фанатичною. "Є дві думки - моя та помилкова" - це не про інтелігента.
Інтелігентна людина завжди знає, що у різних людей буде різний поглад на ті ж самі речі або явища, тому вона не буде відстоювати свою точку зору за будь-яку ціну - бо знає, що їх може існувати багато. Інтелігентна людина не буде категоричною - хоча б тому, що категоричність суждень є ознакою невеликого розуму.
Крім того, інтелігент ніколи не буде зневажати інших людей, бо людська гідність для нього дуже важлива. Якщо хтось принижує людину тільки тому, що вважає її нижчою за себе, це - не інтелігент, ким би він не працював. Тому інтелігентних людей можна назвати людьми духу. Вони нам всім доводять, якою повинна бути справжня людина, до чого нам всім треба прагнути.
Однорідні члени речення — це такі члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, відносяться до одного й того самого члена речення і поєднуються між собою сурядним зв’язком. Однорідні члени речення рівноправні і не залежать одне від одного. Вони називають поняття, близькі за своєю сутністю.
Наприклад, правильно сказано:
а) Тут були і авіатори, і танкісти, і артилеристи. (О. Гончар.) Але до цього переліку не можна додати “й офіцери”, бо це поняття іншого плану, ніж попередні назви;
б) Люблять жінки свою ланкову за слово тверде, за веселу вдачу й надійну дружбу.(А. Шиян.) Проте було б неправильно це речення оформити так: “за слово тверде, за веселу вдачу і що вона надійна подруга” — бо член речення і підрядне речення не можуть бути рівноправні;
Якщо в реченні є два або більше підметів, присудків чи однакових додатків, то вони однорідні.
1. Ми віддамо Вітчизні всі пориви, і дум політ, і силу наших рук. (В. Сосюра.)
2. В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля.
3. В яру колись гайдамаки табором стояли, лагодили самопали, ратища стругали.
4. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине. (З тв. Т. Шевченка.)