Володимир Винниченко в оповіданні «Федько-халамидник» розглядає питання добра і зла на прикладі життя двох хлопців: Федька й Толі. Прочитавши цей твір, я зрозумів, наскільки хибним може бути перше враження від людини, наскільки зовнішність може бути оманливою. Ось перед нами два хлопці — Толя; про якого автор каже, що «це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепурненький...»,іФедько— «чистийрозбишака-халамидник». «Небуло того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом».
Так, Федько спочатку постає задерикуватим хлопчиком, який робить шкоду сусідам, своїм одноліткам не дає гратися. Але коли ми пильніше придивляємося до цього хлопчика, то бачимо, що насправді він — чесна і порядна людина. Він, нічого не приховуючи, розповідає батькам про те, чому на нього всі гніваються. Він ніколи не ховається за спину іншого. Інша справа — Толя. Це зла, хитра людина. Він вважався другом Федька, та насправді ніколи їм не був. Бо навіть не вміє по-справжньому дружити. Він не захистив товариша, не розповів правди, бо боявся, що буде покараний. Навіть смерть друга не вплинула на цього хлопця. Толя — це хлопчик слабкий не тільки фізично, але й духовно.
Читаючи оповідання В. Винниченка, я постійно думав про те, як було б добре, якби більше було таких людей, як Федько, — добрих, чесних, на яких можна покластися у важку хвилину життя. Та, на жаль, у нашому світі ще дуже багато таких, як Толя, — брехливих, злих, що рятують тільки себе, зраджуючи друзів.
Чернівці - центр історичної землі Буковина, на території якої за шість століть встановлено безліч пам'ятників. Відомостей про точну кількість пам'ятників в області немає, однак в обласному центрі налічується до двадцяти найбільш значимих монументів. Черновчане з іронією ставляться до пам'ятників - місто побачив сім імперських епох, і кожна встановлювала свої пам'ятники. З ними пов'язані цілі історії. У свій час на центральній площі міста Габсбурги встановили монумент імперського орла. Після переходу міста до Румунії нові господарі спорудили на тому ж місці символічну групу: румунський бик, возносящій копито над австрійським орлом. Українські студенти вночі часто залишали перед биком сіно і воду, за що переслідувалося румунською поліцією.
Після приєднання Буковини більшовики замінили орла-с-биком скромним пам'ятником Володимиру Леніну. Городяни тихенько посміювалися над Ілліча - свою кепку він простягав до будівлі колишнього австрійського банку (нині відділення Національного банку), а закладений за спину кулак «дивився» на обком (колишній палац юстиції, а нині - будівля ОГА).
Місцева влада, снесшіе пам'ятник Леніну підйомним краном в 91-му, вирішили не повторювати помилок попередників і тому на тому самому місці вже нічого не встановлювали ...
Але трохи в стороні височить величезний пам'ятник Тарасу Шевченку, що з'явився на честь 10-ї річниці незалежності України. Це - основне місце проведення різного роду мітингів.
З нічним клубом межує прозваний городянами «вальтроном» кубістскій пам'ятник буковинському етнограф і політику Юрія Федьковича. В університетському сквері стоїть прозваний «головою» пам'ятник композитору Воробкевича.
У новий час встановлені пам'ятники австрійському поетові Пауло Целану (Анцелю), покінчив життя самогубством в Австрії, і румунською письменника Михайла Емінеску. Пам'ятник Емінеску - «місце зустрічі» румунських і українських патріотів, чиї гарячі голови остуджувати в прилеглому розважальному комплексі.
На Кафедральний (колишньої Радянської) площі височіє шпиль монумента воїну-визволителю, залізти на який вважається тестом на зрілість для учнів міських ПТУ, а приїжджають поїздом зустрічає танк старшого лейтенанта Нікітіна, першим увірвався в Чернівці.
Перед театром, копією одеського і віденського, - сидящий пам'ятник Ольги Кобилянської. На Театральній площі розташована що світяться в ночі Алея зірок: з Чернівців вийшла велика частина виконавців сучасної української естради - від Яна Табачника і Софії Ротару до Ані Лорак та Каті Бужинської.
Важкий час воєн символізують пам'ятники буковинському «кошу», входить до складу УПА, а також румунським солдатам, які загинули в Першу світову.
У Заставнянском районі області знаходиться некрополь, у якому поховані кілька тисяч австрійців, полеглих в боях на східному фронті Першої світової війни.
У нових районах міста пам'ятники практично не встановлюються, винятком можна вважати меморіал воїнам-афганцям, відкритий чотири роки тому.
Чернівецька область також займається своєрідним експортом пам'ятників. На початку літа адміністрація одного з районів Молдови придбала у своїх українських сусідів списаних пам'ятник Леніну. А в Румунії багаторічними стараннями групи українських правих політиків встановлено пам'ятник Ольги Кобилянської.
Встановлення пам'ятників в цьому регіоні завжди вважалася тонким політичним справою. Так, ряд громадських організацій Румунії до сих пір наполягає на встановленні де-небудь на Буковині пам'ятника Стефану Великому, об'едінітелю румунської держави. Однак в українській історії він проходить як негативний герой, тому знайти компроміс не вдається.
Володимир Винниченко в оповіданні «Федько-халамидник» розглядає питання добра і зла на прикладі життя двох хлопців: Федька й Толі. Прочитавши цей твір, я зрозумів, наскільки хибним може бути перше враження від людини, наскільки зовнішність може бути оманливою. Ось перед нами два хлопці — Толя; про якого автор каже, що «це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепурненький...»,іФедько— «чистийрозбишака-халамидник». «Небуло того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом».
Так, Федько спочатку постає задерикуватим хлопчиком, який робить шкоду сусідам, своїм одноліткам не дає гратися. Але коли ми пильніше придивляємося до цього хлопчика, то бачимо, що насправді він — чесна і порядна людина. Він, нічого не приховуючи, розповідає батькам про те, чому на нього всі гніваються. Він ніколи не ховається за спину іншого. Інша справа — Толя. Це зла, хитра людина. Він вважався другом Федька, та насправді ніколи їм не був. Бо навіть не вміє по-справжньому дружити. Він не захистив товариша, не розповів правди, бо боявся, що буде покараний. Навіть смерть друга не вплинула на цього хлопця. Толя — це хлопчик слабкий не тільки фізично, але й духовно.
Читаючи оповідання В. Винниченка, я постійно думав про те, як було б добре, якби більше було таких людей, як Федько, — добрих, чесних, на яких можна покластися у важку хвилину життя. Та, на жаль, у нашому світі ще дуже багато таких, як Толя, — брехливих, злих, що рятують тільки себе, зраджуючи друзів.
У свій час на центральній площі міста Габсбурги встановили монумент імперського орла. Після переходу міста до Румунії нові господарі спорудили на тому ж місці символічну групу: румунський бик, возносящій копито над австрійським орлом. Українські студенти вночі часто залишали перед биком сіно і воду, за що переслідувалося румунською поліцією.
Після приєднання Буковини більшовики замінили орла-с-биком скромним пам'ятником Володимиру Леніну. Городяни тихенько посміювалися над Ілліча - свою кепку він простягав до будівлі колишнього австрійського банку (нині відділення Національного банку), а закладений за спину кулак «дивився» на обком (колишній палац юстиції, а нині - будівля ОГА).
Місцева влада, снесшіе пам'ятник Леніну підйомним краном в 91-му, вирішили не повторювати помилок попередників і тому на тому самому місці вже нічого не встановлювали ...
Але трохи в стороні височить величезний пам'ятник Тарасу Шевченку, що з'явився на честь 10-ї річниці незалежності України. Це - основне місце проведення різного роду мітингів.
З нічним клубом межує прозваний городянами «вальтроном» кубістскій пам'ятник буковинському етнограф і політику Юрія Федьковича. В університетському сквері стоїть прозваний «головою» пам'ятник композитору Воробкевича.
У новий час встановлені пам'ятники австрійському поетові Пауло Целану (Анцелю), покінчив життя самогубством в Австрії, і румунською письменника Михайла Емінеску. Пам'ятник Емінеску - «місце зустрічі» румунських і українських патріотів, чиї гарячі голови остуджувати в прилеглому розважальному комплексі.
На Кафедральний (колишньої Радянської) площі височіє шпиль монумента воїну-визволителю, залізти на який вважається тестом на зрілість для учнів міських ПТУ, а приїжджають поїздом зустрічає танк старшого лейтенанта Нікітіна, першим увірвався в Чернівці.
Перед театром, копією одеського і віденського, - сидящий пам'ятник Ольги Кобилянської. На Театральній площі розташована що світяться в ночі Алея зірок: з Чернівців вийшла велика частина виконавців сучасної української естради - від Яна Табачника і Софії Ротару до Ані Лорак та Каті Бужинської.
Важкий час воєн символізують пам'ятники буковинському «кошу», входить до складу УПА, а також румунським солдатам, які загинули в Першу світову.
У Заставнянском районі області знаходиться некрополь, у якому поховані кілька тисяч австрійців, полеглих в боях на східному фронті Першої світової війни.
У нових районах міста пам'ятники практично не встановлюються, винятком можна вважати меморіал воїнам-афганцям, відкритий чотири роки тому.
Чернівецька область також займається своєрідним експортом пам'ятників. На початку літа адміністрація одного з районів Молдови придбала у своїх українських сусідів списаних пам'ятник Леніну. А в Румунії багаторічними стараннями групи українських правих політиків встановлено пам'ятник Ольги Кобилянської.
Встановлення пам'ятників в цьому регіоні завжди вважалася тонким політичним справою. Так, ряд громадських організацій Румунії до сих пір наполягає на встановленні де-небудь на Буковині пам'ятника Стефану Великому, об'едінітелю румунської держави. Однак в українській історії він проходить як негативний герой, тому знайти компроміс не вдається.