Що уявляю я, коли кажуть "чорнолісся" А вам відомо,що таке чорнолісся? Я про це нічого не знала. Якось натрапила у книзі на це слово, і від нього війнуло якоюсь таємницею, пригадалися казки, легенди, пов'язані з лісами. я відкрила словник і прочитала "чорнолісся, чорноліс-листяний ліс". Але чому ліс чорний? Я згадала наші літні прогулянки в дальній ліс. Він розпочинався за селом, де ми відпочивали у бабусі. У цьому лісі росли переважно дуби, так би мовити, мали перевагу перед усіма іншими деревами. Як розповідала нам бабуся Ганна Петрівна, там було багато вікових дерев.Ми зайшли у хащі.Крони дерев щільно змикалися. Біля моїх ніг безстрашно прослизнув вуж. День був сонячний, безхмарний, але тут я почувала себе, наче у бабусиному погребі, куди спускалася у полуденну спеку попити холодного молока. Думками я начебто гортала сторінки словника, звертала увагу на такі слова, як "бурелом", "вітролом", "сушняк". Відразу ж уявила собі бурю, що повалила чимало дерев. вигляд таких дерев був сумний. похмурий. Пригадалося слово "глушина". Дійсно, це було глухе місце у лісі, справжня лісова глушина. Її оживлювали далекий голос зозулі, таємничий дріб дятла, дзвінкі перегуки птахів, назв яких я не знала. А коли ми вийшли з лісової прохолоди на просіку-вузьку дорогу в лісі,-навіть примружилися від сонця,що раптово, несподівано ударило в очі. Дійсно, чорнолісся, подумала я.
Кожна епоха дає свої поняття про цінності. Для епохи середньовіччя характерне матеріальне збагачення, для епохи Відродження - духовне зростання, для епохи сорокових років XX століття - завоювання і загарбання. З цього прикладу можна багато сперечатись, можна наводити докази і свідчення, але одне є незмінним, те, що не вимагає доказів, твердження, що найбільше багатство — хліб. Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники. Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: «Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба». У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба. Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб. Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: «Хліб — усьому голова», «Є хліб — буде й пісня». 1 дійсно, без хліба не буває смачною иайвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина. Хліб — це геніальний витвір людини, у якого немає конкурентів. Хліб — це святиня. Не даремно хлібом і сіллю зустрічають бажаних гостей, хлібом-сіллю благословляють матері своїх дітей. І це не тому, що хліб і сіль — основні продукти, а тому що це уособлення рідної землі, символ праці і надії на майбутнє. Хліб — це міра совісті і людяності.
А вам відомо,що таке чорнолісся? Я про це нічого не знала. Якось натрапила у книзі на це слово, і від нього війнуло якоюсь таємницею, пригадалися казки, легенди, пов'язані з лісами. я відкрила словник і прочитала "чорнолісся, чорноліс-листяний ліс". Але чому ліс чорний? Я згадала наші літні прогулянки в дальній ліс. Він розпочинався за селом, де ми відпочивали у бабусі.
У цьому лісі росли переважно дуби, так би мовити, мали перевагу перед усіма іншими деревами. Як розповідала нам бабуся Ганна Петрівна, там було багато вікових дерев.Ми зайшли у хащі.Крони дерев щільно змикалися. Біля моїх ніг безстрашно прослизнув вуж. День був сонячний, безхмарний, але тут я почувала себе, наче у бабусиному погребі, куди спускалася у полуденну спеку попити холодного молока. Думками я начебто гортала сторінки словника, звертала увагу на такі слова, як "бурелом", "вітролом", "сушняк". Відразу ж уявила собі бурю, що повалила чимало дерев. вигляд таких дерев був сумний. похмурий. Пригадалося слово "глушина". Дійсно, це було глухе місце у лісі, справжня лісова глушина. Її оживлювали далекий голос зозулі, таємничий дріб дятла, дзвінкі перегуки птахів, назв яких я не знала.
А коли ми вийшли з лісової прохолоди на просіку-вузьку дорогу в лісі,-навіть примружилися від сонця,що раптово, несподівано ударило в очі. Дійсно, чорнолісся, подумала я.
Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники.
Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: «Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба». У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба.
Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб.
Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: «Хліб — усьому голова», «Є хліб — буде й пісня». 1 дійсно, без хліба не буває смачною иайвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина.
Хліб — це геніальний витвір людини, у якого немає конкурентів. Хліб — це святиня. Не даремно хлібом і сіллю зустрічають бажаних гостей, хлібом-сіллю благословляють матері своїх дітей. І це не тому, що хліб і сіль — основні продукти, а тому що це уособлення рідної землі, символ праці і надії на майбутнє. Хліб — це міра совісті і людяності.