Складіть і запишіть тези.
Унікальним мистецьким явищем — і то не тількі на тлі українського мистецтва — є Микола Бідняк, людина трагічної долі, художник, який, попри тяжке каліцтво, став взірцем духовного і творчого подвигу.
Народився Микола Бідняк 1930 року в Торонто. За 10 років до того батько Миколи переселився в Канаду з буковинського села Ленківці (нині передмістя Чернівців). Пізніше доля завела родину до Німеччини. Вже
там Микола, натрапивши на польову міну, втратив обидві руки.
1950 року юнак з батьками повернувся до Канади. Маючи нездоланну силу волі та винятковий хист до малярства, він знайшов у собі сили закінчити Інститут технології та мистецтва в Калгарі (провінція Альберта), а згодом Онтарійський коледж образотворчого мистецтва в Торонто.
Непереможне покликання до мистецтва навчило Миколу винахідливості. На куксу правої руки він натягував еластичний гумовий бандаж, яким міцно притискав пензель чи олівець. Часто йому доводилося затискувати пензель зубами чи між пальцями ноги. У такий іб Микола виконував дивовижні малярські та графічні роботи, технічній досконалості яких міг позаздрити будь-який митець. Працюючи по 16–18 годин на
добу, він створив понад 3,5 тисячі робіт.
Микола Бідняк створив ікони, портрети, пейзажі, натюрморти, обкладинки книг. Ікони та світські твори Бідняка здобули світове визнання, експонувалися у США, Канаді, Мексиці, Іспанії, Швеції, Швейцарії,
Великобританії, Італії, Японії. Художник мав престижні нагороди, був членом Української спілки образотворчих митців США й Канади, а також Міжнародної Асоціації митців, що малюють вустами і пальцями ніг.
В Україні творчість Миколи Бідняка упродовж тривалого часу була майже незнаною. 1991 року він був обраний професором Львівської академії мистецтв. 1995 року Микола Бідняк став лауреатом Державної премії України ім. Тараса Шевченка. Кілька робіт митець передав Національному музею у Львові для постійно діючої експозиції.
Як член світової Асоціації митців-інвалідів Микола Бідняк виявляв турботу про інвалідів
України, які, не скорившись долі, прагнуть жити повноцінним життям і приносити користь. Таких
художник залучив до роботи в асоціації, що надавала їм відчутної творчої й матеріальної підтримки.
Протягом усього життя Микола Бідняк уперто шукав можливості не тільки виразити свій хист, а й бути взірцем мудрості для обездолених.
Помер художник 2000 року у Львові.
Основою багатьох слов"янських алфавітів, зокрема й давньоруського, стала кирилиця. Підгрунтям літературної мови Київської Русі були живі давньоруські говори. Давньоруська мова почала вироблятися протягом VI-X ст. із праслов"янської і запроваджувалася в усному, згодом і писемному варіантах задовго до запровадження християнства.
Розвиток письменства Київської Русі припадає на кінець X — середину XIII ст. Для всього православного півдня й сходу Європи єдиними були біблійна, богослужбова, проповідницька, агіографічна, церковноісторична, природничо-наукова та часткова світська історіографічна й повістева літератури.
Перекладне мистецтво в часи Київської Русі досягло високого рівня. У Київській Русі під впливом цієї літератури та в основі власної усної словесності розвиваються оригінальне літописання, проповідництво, оригінальне агіографія і паломницьке письменство.
У процесі християнизації на Русі поширюється книжна церковно-слов'янська мова. Впродовж доволі тривалого часу вона співіснувала з давньоруською. До XVIII ст. церковнослов'янська мова була засобом міжслов'янського літературного спілкування.
У складних і суперечливих умовах відбувався подальший розвиток культури української літературної мови, на що вплинуло виникнення козацтва та заснування Запорізької Січі як форми української державності.
У XV-XVI ст. на території Великого князівства Литовського цей різновид літературної мови виробився в своєрідну українсько-білоруську чи білорусько-українську писемну мову. Українська література названого періоду вдається також до грецької, латинської, польської мов. Однак морфологічна структура української мови свідчить про закріплення в ній наявних ще в давньоруський період форм; активно функціонують давні короткі форми прикметників. Основу словникового складу української мови становить південнослов'янська лексична спадщина.
Виникнення на початку XIX ст. нової української літературної мови переважно на народній основі сприяє відборові виражальних засобів на всіх рівнях мовної структури. Літературна мова відбиває постійні процеси словотворення. Відбувається активний обмін лексикою різних діалектних масивів, чому сприяє видання словників української мови. У другій половині XIX ст гається помітне протистояння літературної мови й народних говорів, що є характерним для кожної розвиненої національної мови.
Нині в українській науці систематизовано і узагальнено теоретичні проблеми історії української мови, переосмислено основі напрями становлення та історичного розвитку української фонетики, лексики, фразеології, граматики; узагальнено здобутки історичної україністики, славістики та індоєвропеїстики з вищезазначених питань.
Усі ці проблеми, напрями та особливості, могутній науковий доробок учених кількох поколінь, а головне — космічне багатство української писемності та мови, історія яких сягає далекої глибини сивих . Це — пам'ятки давньоруської писемності, літописи, ізборники, енциклопедії, колективні та індивідуальні монографії, збірники наукових праць, навчальна література, посібники, овідники; словники; переклади мовами світу визначних творів української літератури; мовознавча та літературознавча періодика.