Мене звати олена.мені сімнадцять років.я ходжу в десятий клас до третьої дніпропетровської загальноосвітньої школи.Я люблю грати на гітарі і тому ходжу вже шість років до музичної школи.Три місяці тому мене навіть показували по місцевому телебаченню, я і моя група ,з шести гравців , виступали на дні відкрнитих дверей в нашій школі.Було багато людей (майже сімсот чоловік) і я хвилювалась.після концерту мені і моїй групі запропонували виступити на конкурсі "Сім струн" і ми охоче погодились.Але виграти перше місце нам невдалось, проте це був неймовірний досвід в моєму житті.Та можливо через три роки про мене дізнається вся країна, як про віртуозного гравця на гітарі.
Часто на перерві можна побачити такі розваги: школярі беруть чийсь пенал і починають кидати один одному. І господар пенала бере участь у цій безглуздій грі. «Ой, порвався! Ну нічого, мама новий купить». І не думають про те, чи є в мами гроші на новий пенал, ручку.У нашій сім’ї все інакше, можливо, тому мені важко зрозуміти своїх друзів. Батьки розмовляють зі мною як з дорослим про наш сімейний бюджет. І це, на мою думку, правильно. У нашій родині є хвора бабуся, якій постійно потрібні ліки, а вони з кожним днем все дорожчають. Наша бабуся дбала про мою маму, потім доглядала мене, коли батьки були на роботі. Вона багато працювала, не покладаючи рук, а от тепер хворіє. Тому, коли стоїть питання купити ліки чи білет в цирк, я без вагань погоджуюсь, що ліки все-таки потрібніші. Я ніколи не ставив на перше місце свої розваги, тому що навчився думати про потреби інших.Хотілося б, щоб мої однолітки більше цікавилися бюджетом своїх сіме
