«Складне речення з різними видами зв’язку»
1. Складним із різними типами синтаксичного зв’язку (сполучниковим і
безсполучниковим) є речення
А І пахне сіно лугове, і зав’язь в чистих росах зріє, і в кожній гілочці живе
на славний досвіток надія.
Б Сон літньої ночі колись мені снився, коротка та літняя нічка була, і сон
був короткий – він хутко змінився і зник, як на сході зоря розцвіла.
В Сірі тумани курилися над нашою землею, брудні та важкі хмари
вистилали високе небо, холодний вітер переганяв їх з одного боку на другий.
Г Я кажу: не було б Дон Кіхотів, вже б давно посивіла земля.
2. Речення з підрядним і сурядним зв’язком
А Якщо не можна вітер змалювати, прозорий вітер на ясному тлі, змалюй
дуби, могутні і крислаті, котрі од вітру гнуться до землі.
Б Коли сонце почало сідати, побачили острів, якого не було на жодних
картах, а на ньому не було нічого: ні дерев, ні чагарників, ні трави.
В Отак мені привиділось сьогодні, коли вертавсь уранці від ріки: каштан –
неначе церква Великодня.
Г Земля в обіймах супокою, їй дня, що згас, не повернуть.
3. Частини речення Сонце і повітря лоскочуть щоки, а зелень ялинкових
гілок виглядає з-під снігу так свіжо, що здається, наче надворі стоїть весна,
одягнена у білі шати пов’язані таким видом зв’язку
А сурядним і безсполучниковим
Б підрядним і безсполучниковим
В сурядним і підрядним
Г сурядним, підрядним і безсполучниковим
4. У реченні І раптом зі мною щось сталося: й досі пам’ятаю той
дивний момент, коли все ніби освітилося коротким спалахом і ніби
завмерло: люди, будинки, мощений гнейсовими плитами хідник, бруківка, і я
раптом зрозумів, що все починається для мене звідси, хоч навколо й нема
особливої екзотики, а все пронизливо реальне частин
А п’ять
Б шість
В сім
Г вісім
5. Складним із різними видами зв’язку є речення
А Здається, часу і не гаю, а не встигаю, не встигаю.
Б Десь, кажуть, є гора, де не співають птиці.
В Пекучий день, щебечуть птиці, де яворів шумлять ряди.
Г Спинись і послухай, як скрипка до себе зове, спинись і послухай, як
скрипка тобі промовляє.

Відповідь:

На західному узбережжі сучасної Греції, близько 150 кілометрів на захід від Афін, розташовувалося стародавнє місто Олімпія, слава про яке поширювалася далеко за його межі. За переказами, саме тут Зевс вступив у боротьбу зі своїм батьком, кровожерливим і віроломним Кроном, який пожирав своїх дітей, оскільки оракул передбачив йому загибель від руки сина. Урятований матір’ю, змужнілий Зевс переміг Крона.

На честь цієї перемоги було започатковано Олімпійські ігри, що вперше відбулись у 776 році до н. е. Минуло більше двох століть, і в 456 році до н. е. в Олімпії архітектор Лібон збудував храм, присвячений Зевсу, що став головною святинею міста. Оскільки на той час міць Давньої Греції постійно зростала, храм здавався надто Було вирішено поставити в ньому величну статую Зевса Олімпійського. Головним архітектором здійснення цього завдання призначили афінського скульптора Фідія.

Майстер почав закладати статую близько 440 року до н. е. Роком раніше він розробив техніку, щоб підготувати безліч золота й слонової кістки для будівництва. Фідій вирізав і ліпив частини статуї, перш ніж вони могли бути зібрані в єдине ціле в самому храмі.

Коли будівництво статуї заввишки понад 12 метрів було завершене, їй ледве вистачило місця в храмі. Античний географ Страбон писав: «Хоч сам храм дуже великий, скульптор критикується за те, що не врахував реальне співвідношення пропорцій статуї до храму. Він показав Зевса посадженим на трон, але з головою, яка майже упирається в стелю, щоб у нас складалося враження, що якщо Зевс встане, то головою дістане даху храму».

Велич і краса статуї Зевса Олімпійського настільки вразили сучасників, що скульптура була визнана одним із семи чудес світу.

Твори давніх істориків, археологічні знахідки (невеликі копії, зображення на монетах) донесли до нас скульптурний образ давньогрецького божества. Фідій зобразив Зевса, який сидить на троні. Оливковий вінок прикрашав голову бога, борода хвилястими пасмами обрамовувала його обличчя, з лівого плеча спадав плащ, що прикривав частину ніг. Фігура Зевса була виконана з дерева, і на цю основу за до бронзових і залізних цвяхів, спеціальних гачків кріпилися деталі зі слонової кістки й золота (така техніка називається хрисоелефантинною).

Обличчя й руки були зі слонової кістки, волосся, борода, вінок, плащ і сандалі - із золота, очі - з коштовних каменів. Мандрівники, які бачили Зевса в Олімпії, називають дивними поєднання в його лику владності й милосердя, мудрості й доброти. Трон був зроблений з дерева й покритий золотом і слоновою кісткою. Ніжки трону прикрашали фігурки Ніки - богині Перемоги. Ручки трону підтримували сфінкси, а його спинку прикрашали харити - богині краси, дочки Зевса й Гери.

Перед п’єдесталом був улаштований невеликий басейн, викладений блакитним елевксінським каменем і білим мармуром. Зі слів давньогрецького письменника Павсанія, басейн служив для стоку залишків оливкової олії, якою регулярно змащували статую (олія зберігала слонову кістку від розсихання). Світло, що проникало крізь двері темного храму, відбиваючись від поверхні рідини в басейні, падало на золото одягу Зевса й освітлювало його голову. Відвідувачам здавалося, що сяйво йде від самого лику божества.

Нащадки високо цінили витвір Фідія. Знаменитий оратор і політичний діяч Риму Цицерон назвав Зевса Олімпійського втіленням краси. Римський письменник і вчений Гай Пліній Старший вважав скульптуру незрівнянним шедевром.

Протягом багатьох років храм в Олімпії приваблював відвідувачів з усього світу. У І столітті римський імператор Калігула спробував перевезти статую до Рима. Проте його спроба зазнала невдачі.

Після того як у 391 році імператор Феодосій заборонив Олімпійські ігри, храм було закрито. Із часом споруду пошкодили землетруси, обвали, пожежі й повені. Багаті греки перемістили статую Зевса до палацу Константинополя. Там вона зберігалася, поки не була знищена великою пожежею в 462 році (3 посібника).

Пояснення:

Хортиця — кровна братаниця Дніпра. Скільки несе свої води Дніпро-Славутич, стільки й височить посеред його розло­гого плину закучугурений крислатими дубами кам’яний ост­рів, що, немов гігантський старезний вітрильник, тихо пливе у вічність, Хортиця в сльотаву днину — сувора і хмурна, за со­нячної погоди — велична і чарівна.

Острів — справжнє буйство ландшафту. Утворюючи його, природа довго не роздумувала — нагромадила бескиддя граніт­них скель, залила низинні місця водою, кинула деінде віхті зелені — і вийшло диво. Мальовнича краса острова зберегла­ся і до наших днів.

Хортиця — свідок подій сивої давнини. На крутих берегах острова зупинялися вої київських князів Олега, Ігоря, Свя­тослава, Володимира. Пізніше тут таборилася Запорозька Січ, майоріли козацькі корогви. Під одним із дубів козаки писали політичний вердикт — лист турецькому султанові.

Объяснение: