1. Талант мужності і співчуття. (С. Васильченко завжди був шляхетною, інтелігентною людиною, відданою обов'язку. Пережив революцію і громадянську війну, писав твори про дітей, вчителів, про потяг народу до світлого життя та щастя. Неодноразово письменник підкреслював, що прагне писати твори "меншим розміром, більшим змістом". Тому саме новела стала улюбленим жанром письменника.) 2. Степан Васильченко - майстер малих жанрів прози. (С. Васильченко - майстер короткої новели та невеликої повісті, в основі яких лежить психологічний конфлікт. Умовно новели письменника можна поділити на такі групи: 1) життя села та його соціальні настрої; 2) школа, діти і вчителі; 3) трагедія народних талантів; 4) викриття імперіалістичної війни. Його проза відрізняється своєю щирістю, душевністю, доброзичливим гумором, тонким психологізмом, внутрішньою делікатністю. Головна ознака їх - бути гранично правдивими до життя.) 3. Повість "Талант" - твір про долю таланту з народу. (С. Васильченка завжди хвилювала тема талановитої людини з народу. Головною проблемою повісті "Талант" є трагічна доля народних талантів, а саме талант Тетяни - співачки - і трагізм її долі в тогочасному суспільстві. Смерть героїні повісті - це звинувачення суспільства. У письменника болить душа, що талановита українська молодь зростала у неуцтві і темряві, не маючи доступу до освіти і культури.) III. Степан Васильченко - класик нашої літератури. (Поезія оповідань письменника в їхній людяності, стислості, емоційності, душевності. Його твори сповнені віри в завтрашній день України, яку письменник дуже любив.)
Безмежні лани, круті гори, заквітчані поля, тепле сонце — усе це моя рідна земля, усе це моя Україна. Я люблю цей край, пишаюсь, що тут народилась. І мені не вистачить жодних слів, щоб висловити усю любов, яку я відчуваю до своєї Батьківщини. Україно! Я буду завжди носити тебе у своєму серці, згадувати про тебе, говорити про тебе… Я хочу, щоб мої діти бачили тебе такою, якою я бачу тебе, моя дорога ненько-земле. Скільки щастя ти мені подарувала, скільки радості принесла!
Лише на цій землі я почуваю себе вільно. Твої мальовничі пейзажі надихають мене, дозволяють ширше і глибше пізнати навколишній світ, світ, у якому я живу. А твоє різноманіття кольорів? Воно прекрасне! Вийдеш на вулицю, а там і червона калина, і зелений клен, і різнобарвні квіти, якими неможливо намилуватися. А які в тебе люди?! Краса українських дівчат звела з розуму не одного хлопця; лише справжня українська дівчина може заворожити свого обранця єдиним поглядом і на все життя. Та що там краса? Їхній розум, навички, характер — усе особливе, неповторне, єдине. Але ж і наші парубки зовсім не гірші. Справжні чоловіки живуть в Україні, вони і працювати добре вміють, і хист до цього неабиякий мають, та і які ж вони добрі господарі!
2. Степан Васильченко - майстер малих жанрів прози. (С. Васильченко - майстер короткої новели та невеликої повісті, в основі яких лежить психологічний конфлікт. Умовно новели письменника можна поділити на такі групи:
1) життя села та його соціальні настрої;
2) школа, діти і вчителі;
3) трагедія народних талантів;
4) викриття імперіалістичної війни.
Його проза відрізняється своєю щирістю, душевністю, доброзичливим гумором, тонким психологізмом, внутрішньою делікатністю. Головна ознака їх - бути гранично правдивими до життя.)
3. Повість "Талант" - твір про долю таланту з народу. (С. Васильченка завжди хвилювала тема талановитої людини з народу. Головною проблемою повісті "Талант" є трагічна доля народних талантів, а саме талант Тетяни - співачки - і трагізм її долі в тогочасному суспільстві. Смерть героїні повісті - це звинувачення суспільства. У письменника болить душа, що талановита українська молодь зростала у неуцтві і темряві, не маючи доступу до освіти і культури.)
III. Степан Васильченко - класик нашої літератури. (Поезія оповідань письменника в їхній людяності, стислості, емоційності, душевності. Його твори сповнені віри в завтрашній день України, яку письменник дуже любив.)
Безмежні лани, круті гори, заквітчані поля, тепле сонце — усе це моя рідна земля, усе це моя Україна. Я люблю цей край, пишаюсь, що тут народилась. І мені не вистачить жодних слів, щоб висловити усю любов, яку я відчуваю до своєї Батьківщини. Україно! Я буду завжди носити тебе у своєму серці, згадувати про тебе, говорити про тебе… Я хочу, щоб мої діти бачили тебе такою, якою я бачу тебе, моя дорога ненько-земле. Скільки щастя ти мені подарувала, скільки радості принесла!
Лише на цій землі я почуваю себе вільно. Твої мальовничі пейзажі надихають мене, дозволяють ширше і глибше пізнати навколишній світ, світ, у якому я живу. А твоє різноманіття кольорів? Воно прекрасне! Вийдеш на вулицю, а там і червона калина, і зелений клен, і різнобарвні квіти, якими неможливо намилуватися. А які в тебе люди?! Краса українських дівчат звела з розуму не одного хлопця; лише справжня українська дівчина може заворожити свого обранця єдиним поглядом і на все життя. Та що там краса? Їхній розум, навички, характер — усе особливе, неповторне, єдине. Але ж і наші парубки зовсім не гірші. Справжні чоловіки живуть в Україні, вони і працювати добре вміють, і хист до цього неабиякий мають, та і які ж вони добрі господарі!