1. Сполучні звуки О, Е (Є). Коли перша частина складного слова — прикметник, то сполучним звуком виступає о: важкоатле́т, гірничопромисло́вий, чорногу́з, яснозо́рий; якщо першою частиною такого слова є прикметник м’якої групи, то перед о пишемо ь: верхньодніпро́вський, давньору́ський, середньові́ччя, синьоо́кий.
Примітка. З цими словами не слід змішувати складних слів, першою частиною яких є прислівник вищого ступеня порівняння на е: вищезга́даний, нижчепідпи́саний.
2. Коли перша частина складного слова — іменник або займенник, то сполучним звуком буває:
а) після твердого приголосного, зокрема після шиплячого, звук о: атомохі́д, грушоподі́бний, дощомі́р, самовчи́тель, але кожум’я́ка, овочесхо́вище, очеви́дний;
б) після м’якого приголосного (неподовженого), який закінчує основу іменника, пишемо е: бурело́м, землетру́с, працезда́тний, яйцеподі́бний, але коно́в’язь, коногі́н, костогри́з, костопра́в, свинопа́с, свинома́тка;
в) після й, який закінчує основу іменника м’якої групи, або м’якого подовженого приголосного першої частини пишемо є: боєзда́тність, краєзна́вство; життєзда́тний, життє́пис, насіннєсуша́рка.
3. Складні слова без сполучного звука. Складні слова можна утворювати без сполучного звука – шляхом безпосереднього приєднання основи до основи. При цьому перша основа може закінчуватися:
а) усі складноскорочені слова й похідні від них: Нацба́нк, Міносві́ти, міськра́да, профспі́лка, соцстра́х; профспілко́вий, соцстра́хівський. Сюди належать і всі складні слова, першою частиною яких виступають компоненти: авія-, авто-, агро-, біо-, вело-, водо-, газо-, геліо-, гео-, гідро-, екзо-, екстра-, електро-, зоо-, ізо-, квазі-, кіно-, космо-, лже-, макро-, мета-, метео-, мікро-, мілі-, моно-, мото-, нео-, палео-, псевдо-, радіо-, рентгено-, соціо-, стерео-, супер-, теле-, термо-, турбо-, фоно-, фото- й под.;
б) складні слова, першою частиною яких є кількісний числівник (коли він не позначений цифрою): двобі́чний, сімдесятирі́ччя, трику́тник, тривідсо́тковий, чотиримі́сячний, двоосьови́й, чотириа́ктний.
Через дефіс пишемо:
а) складні слова, утворені повторенням того самого слова: писа́в-писа́в, роби́в-роби́в, ходи́в-ходи́в, бі́лий-бі́лий, леге́нький-леге́нький, бага́то-бага́то, си́ньо-си́ньо, ти́хо-ти́хо;
б) складні слова — поєднання синонімів: ги́дко-бри́дко, зро́ду-ві́ку, ти́шком-ни́шком, ча́сто-гу́сто; антонімів: більш-ме́нш, ви́димо-неви́димо; близьких за значенням слів, що передають єдине поняття: ба́тько-ма́ти (батьки), хліб-сіль (їжа); спільнокореневих слів різної будови: вели́кий-превели́кий, з да́вніх-даве́н, з ді́да-пра́діда, ма́ло-пома́лу, пові́к-ві́ки, ра́дий-раді́сінький, си́ла-силе́нна, ти́хий-тихе́сенький.
Примітка. Два слова, одне з яких має форму називного, а друге — орудного відмінка, пишемо окремо; кіне́ць кінце́м, одни́м одна́, честь че́стю, чин чи́ном. Так само займенника та іменника того ж кореня: сама́ самото́ю;
в) сполучення слів на позначення приблизности: день-дру́гий, годи́на-дві, не сього́дні-за́втра, три-чоти́ри.
Примітка. Поєднання слів зі значенням приблизности або певних числових меж можуть складатися й з двох числівників, позначених цифрами. У таких випадках між ними ставимо тире: 3—4 (дні), учні 8—10 класів;
г) складні вигуки та звуконаслідування: гей-ге́й, гей-гей-ге́й, ого-го́, бом-бо́м, бом-бом-бо́м;
ґ) протяжні звуки в словах: По-о-лку, стій! По-о-дай, а то во-о-ни наморились уже й та-а-к біля мене (А. Тесленко);
д) літерні абревіатури з належними до них цифрами: Ту-154, ЗШ-111, АН-24;
е) літерні найменування паралельних класів у школах, різних будинків з однаковими номерами на тій самій вулиці: 7-А, 10-Б; вул. Зодчих,буд. 26-А;
є) терміни, у складі яких є літера алфавіту: П-подібний, Т-подібний;
ж) літерні скорочення складних слів: с.-г. — сільськогосподарський, с.-д. — соціял-демократ, соціял-демократичний, ст.-сл. — старослов’янський. Але скорочення, утворені від словосполук, пишемо окремо:с. г. — сільське господарство.
О рідне слово, хто без тебе я? Німий жебрак, старцюючий бродяга, Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, Прах, купа жалюгідного рам'я. (Дмитро Павличко) [це епіграф]
На мою думку, твоя мова, подарована тобі долею, — це те, що ти любиш і мусиш зберегти для своїх дітей як унікальний Божий дар, як те, стосовно чого відчуваєш синівський обов'язок.
Є чимало переконливих аргументів, якслушність цієї думки. По-перше, енергія ко\таеться добром чи злом до тієї людини,У народі про це кажуть: як гукнеш, так і відгук __ге, слово, як і зброя, може вразити людину, завдати їй навітьбільшого болю, аніж куля або гостра шабля. Щоправда, рани,заподіяні словом, не тілесні, а душевні, але гояться вони надтоповільно.Яскравим прикладом художнього осмислення дії слова-зброїє поезія Володимира Сосюри «Я знаю силу слова». Ліричний геройцього твору називає слово зброєю щастя: воно є квіткою влюбові й штиком у ненависті. Як бачи.мо, слово — особливазброя, здатна не лише вбивати.Прикладів із життя на підтвердження цих аргументів є сила-силенна. Серед них особливо вражає своєю лаконічною суворістюстаття Кримінального кодексу України «Доведення до самогубства», яка передбачає покарання для тих, хто своїми діями абословами спонукає іншу людину до суїциду.Отже, слово є дуже сильною зброєю, здатною впливати й натого, хто Гі має, і на того, на кого вона націлена. Тому треба вмілоповодитися зі словом, навчитися скеровувати його на добро, відповідатиза свої слова, завжди добре думати перед тим, як щоськазати.
1. Сполучні звуки О, Е (Є). Коли перша частина складного слова — прикметник, то сполучним звуком виступає о: важкоатле́т, гірничопромисло́вий, чорногу́з, яснозо́рий; якщо першою частиною такого слова є прикметник м’якої групи, то перед о пишемо ь: верхньодніпро́вський, давньору́ський, середньові́ччя, синьоо́кий.
Примітка. З цими словами не слід змішувати складних слів, першою частиною яких є прислівник вищого ступеня порівняння на е: вищезга́даний, нижчепідпи́саний.
2. Коли перша частина складного слова — іменник або займенник, то сполучним звуком буває:
а) після твердого приголосного, зокрема після шиплячого, звук о: атомохі́д, грушоподі́бний, дощомі́р, самовчи́тель, але кожум’я́ка, овочесхо́вище, очеви́дний;
б) після м’якого приголосного (неподовженого), який закінчує основу іменника, пишемо е: бурело́м, землетру́с, працезда́тний, яйцеподі́бний, але коно́в’язь, коногі́н, костогри́з, костопра́в, свинопа́с, свинома́тка;
в) після й, який закінчує основу іменника м’якої групи, або м’якого подовженого приголосного першої частини пишемо є: боєзда́тність, краєзна́вство; життєзда́тний, життє́пис, насіннєсуша́рка.
3. Складні слова без сполучного звука. Складні слова можна утворювати без сполучного звука – шляхом безпосереднього приєднання основи до основи. При цьому перша основа може закінчуватися:
а) на голосний звук: всюдихі́д, кількаразо́вий, радіокоміте́т; одноде́нний, двоя́русний, трині́жок, чотирику́тник; двадцятирі́чний, п’ятику́тний, семими́льний;
б) на приголосний звук: Бори́спіль, Ви́шгород, Ми́ргород, Но́вгород, У́жгород; дипкур’є́р, літреда́ктор, медінститу́т.
4. Складні слова пишемо разом і через дефіс.
Разом пишемо:
а) усі складноскорочені слова й похідні від них: Нацба́нк, Міносві́ти, міськра́да, профспі́лка, соцстра́х; профспілко́вий, соцстра́хівський. Сюди належать і всі складні слова, першою частиною яких виступають компоненти: авія-, авто-, агро-, біо-, вело-, водо-, газо-, геліо-, гео-, гідро-, екзо-, екстра-, електро-, зоо-, ізо-, квазі-, кіно-, космо-, лже-, макро-, мета-, метео-, мікро-, мілі-, моно-, мото-, нео-, палео-, псевдо-, радіо-, рентгено-, соціо-, стерео-, супер-, теле-, термо-, турбо-, фоно-, фото- й под.;
б) складні слова, першою частиною яких є кількісний числівник (коли він не позначений цифрою): двобі́чний, сімдесятирі́ччя, трику́тник, тривідсо́тковий, чотиримі́сячний, двоосьови́й, чотириа́ктний.
Через дефіс пишемо:
а) складні слова, утворені повторенням того самого слова: писа́в-писа́в, роби́в-роби́в, ходи́в-ходи́в, бі́лий-бі́лий, леге́нький-леге́нький, бага́то-бага́то, си́ньо-си́ньо, ти́хо-ти́хо;
б) складні слова — поєднання синонімів: ги́дко-бри́дко, зро́ду-ві́ку, ти́шком-ни́шком, ча́сто-гу́сто; антонімів: більш-ме́нш, ви́димо-неви́димо; близьких за значенням слів, що передають єдине поняття: ба́тько-ма́ти (батьки), хліб-сіль (їжа); спільнокореневих слів різної будови: вели́кий-превели́кий, з да́вніх-даве́н, з ді́да-пра́діда, ма́ло-пома́лу, пові́к-ві́ки, ра́дий-раді́сінький, си́ла-силе́нна, ти́хий-тихе́сенький.
Примітка. Два слова, одне з яких має форму називного, а друге — орудного відмінка, пишемо окремо; кіне́ць кінце́м, одни́м одна́, честь че́стю, чин чи́ном. Так само займенника та іменника того ж кореня: сама́ самото́ю;
в) сполучення слів на позначення приблизности: день-дру́гий, годи́на-дві, не сього́дні-за́втра, три-чоти́ри.
Примітка. Поєднання слів зі значенням приблизности або певних числових меж можуть складатися й з двох числівників, позначених цифрами. У таких випадках між ними ставимо тире: 3—4 (дні), учні 8—10 класів;
г) складні вигуки та звуконаслідування: гей-ге́й, гей-гей-ге́й, ого-го́, бом-бо́м, бом-бом-бо́м;
ґ) протяжні звуки в словах: По-о-лку, стій! По-о-дай, а то во-о-ни наморились уже й та-а-к біля мене (А. Тесленко);
д) літерні абревіатури з належними до них цифрами: Ту-154, ЗШ-111, АН-24;
е) літерні найменування паралельних класів у школах, різних будинків з однаковими номерами на тій самій вулиці: 7-А, 10-Б; вул. Зодчих,буд. 26-А;
є) терміни, у складі яких є літера алфавіту: П-подібний, Т-подібний;
ж) літерні скорочення складних слів: с.-г. — сільськогосподарський, с.-д. — соціял-демократ, соціял-демократичний, ст.-сл. — старослов’янський. Але скорочення, утворені від словосполук, пишемо окремо:с. г. — сільське господарство.
Німий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,
Прах, купа жалюгідного рам'я.
(Дмитро Павличко) [це епіграф]
На мою думку, твоя мова, подарована тобі долею, — це те, що ти любиш і мусиш зберегти для своїх дітей як унікальний Божий дар, як те, стосовно чого відчуваєш синівський обов'язок.
Є чимало переконливих аргументів, якслушність цієї думки. По-перше, енергія ко\таеться добром чи злом до тієї людини,У народі про це кажуть: як гукнеш, так і відгук __ге, слово, як і зброя, може вразити людину, завдати їй навітьбільшого болю, аніж куля або гостра шабля. Щоправда, рани,заподіяні словом, не тілесні, а душевні, але гояться вони надтоповільно.Яскравим прикладом художнього осмислення дії слова-зброїє поезія Володимира Сосюри «Я знаю силу слова». Ліричний геройцього твору називає слово зброєю щастя: воно є квіткою влюбові й штиком у ненависті. Як бачи.мо, слово — особливазброя, здатна не лише вбивати.Прикладів із життя на підтвердження цих аргументів є сила-силенна. Серед них особливо вражає своєю лаконічною суворістюстаття Кримінального кодексу України «Доведення до самогубства», яка передбачає покарання для тих, хто своїми діями абословами спонукає іншу людину до суїциду.Отже, слово є дуже сильною зброєю, здатною впливати й натого, хто Гі має, і на того, на кого вона націлена. Тому треба вмілоповодитися зі словом, навчитися скеровувати його на добро, відповідатиза свої слова, завжди добре думати перед тим, як щоськазати.