1. Боротьба за мир - найсвятіша справа (О. Гончар). 2. У дитинстві вимовлене словояснішає через роки (В. Коротич). 3. Історія - це святая святих народу (О. Довженко). 4. Хтось давно ще сказав, що спів - то мова душі, то голос серця (Панас Мирний). 5. Наче кулька в жонглера на вістрі наша куля земна (І. Муратов). 6. Ввесь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна (М. Коцюбинський). 7. Кожному мила своя сторона (Народна творчість). 8. Найбільше добро в кожного народу - це його мова (Панас Мирний).
У системі сучасної української літературної мови, як відомо, виділяються такі функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний, а також конфесійний, що повертається в систему української мови наприкінці ХХ століття. Публіцистичний стиль – це один з функціональних стилів літературної мови, призначений для передачі масової інформації, який характеризується популярним, чітким викладом, орієнтованим на швидке сприймання повідомлень, на стислість і зрозумілість інформації.На сьогодні всі наукові дослідження публіцистичного стилю мови виходять з функціональної своєрідності публіцистичного стилю, яка полягає в діалектичній єдності двох функцій – впливу та повідомлення. Разом з тим, хоча в різних жанрах публіцистики логічний та емоційно-експресивний елементи мають бути взаємно врівноважені, на сучасному етапі комунікації посилюється експресивна функція. У мові газет, журналів, Інтернет-видань дедалі частіше вживається поряд із розмовно-літературною лексикою розмовно-нелітературна: просторічна, в тому числі вульгарна, жаргонна, діалектна, лексика позанормативних запозичень, яка має досить виразну експресію.Актуальність теми зумовлена, з одного боку, різкою активізацією на сучасному етапі уживання експресивної лексики в мові української публіцистики та погіршення її якості в зв’язку з обсягом і швидкістю інформації через ЗМІ, що відображає загальний рівень культури; з другого боку, недостатньою вивченістю функціонування експресивної лексики в зв’язку з її великим обсягом і динамікою. Функції експресивної лексики в публіцистичному мовленні досліджувалися, однак ці роботи містять лише фрагментарні відомості про мотиви її використання, контекстуальне оточення, участь у створенні загального емотивно-оцінного плану тексту.Експресивний аспект мови як результат мовленнєвої діяльності мовної особистості займає все більше місце в лінгвістичних дослідженнях. Проблема експресивності опиняється в центрі активних пошуків сучасних лінгвістів. Вона потребує уваги як філологів, редакторів, так і журналістів.Об’єктом даної курсової роботи обрано мову сучасної української публіцистики. Мова друкованих засобів масової інформації є одним із найдинамічніших підстилів публіцистичного стилю: у ній доволі яскраво й швидко відзеркалюються зміни, що відбуваються в суспільстві. Сьогодні в мові преси особливо помітна конкуренція інформаційності та експресивності функцій [6].Предметом аналізу є експресивна лексика в публіцистичних текстах.Експресивність виступає в тексті як засіб прагматики, яка в (комплексі з іншими мовними засобами контексту) сприяє, з одного боку, прояву позицій самого журналіста, його інтерпретацій, емоцій і оцінок, а з іншого – виявляючи мовну стратегію автора, стає одним із засобів мовного впливу на читача.Метою дослідження є вивчення експресивної лексики сучасної української публіцистики та особливості її уживання в сучасній періодиці.У зв’язку з визначеною метою постають такі завдання:– з’ясувати мовні особливості та екстралінгвістичну зумовленість публіцистичного стилю;– показати джерела формування та поповнення експресивної лексики в мові сучасної української публіцистики;– схарактеризувати особливості вживання експресивної лексики.Основним методом дослідження є описовий.Структура: дана робота складається зі вступу, двох розділів з підрозділами, висновків, списку використаної літератури (50 джерел), доповіді.