Пояснення:Чи зможуть з часом селфі замінити родинні фото? Можливо, навіть, дуже скоро. Час йде, мода змінюється увесь час. Коли тільки було створено фотоапарат, в середині ХІХ століття, фото були розкішшю та рідкістю, а картини – “традиційним” зображенням сім’ї. Потім фотоапарат став звичним предметом у родині. Створювали фотоальбоми, в яких було багато різних фото кожного з її членів. Це було сучасно та модно. Як і зараз. Але мистецтво фотографії не стяло на місці та постійно рухалося вперед. Нині більшість фото зберігається на комп’ютерах та телефонах, а роздруковані фото в фотоальбомах вже стають рідкістю. В цьому і проблема. Цифрові фотографії не матеріальні, вони не мають тієї душі, яка зберігається в старих знімках, потертих від частого носіння в задніх кишенях. Якщо ти “загубиш” фотографію на своєму пристрої, ти можеш почати турбуватися, але завжди б її повернути. Через це ти перестаєш цінувати фото як щось єдине і щось дорогоцінне
Якщо людину змалку будуть привчати до сімейного виховання, то селфі не зможуть повністю замінити родинні фото. Адже селфі – це, для початку, фото самого себе. Ти робиш фото, в кадрі якого, згідно правилу, знаходиться лише твоє обличчя, і це, можливо, навіть розвиває самозакоханість, що не є найкращим виходом для майбутнього людини взагалі. Яка мова може йти про знімки сім’ї, коли, припустимо, підліток бажає робити лише фото свого гарненького личка.
В більшості випадків селфі не роблять просто так. Для них спеціально фарбуються, вбираються і намагаються показати себе якомога привабливішим, часом навіть роблять з себе зовсім іншу людину, вбиваючи в собі всю унікальність особистості. Випадкові і спонтанні фото, які переважали в минулому, розкривали людей такими, якими вони були і є. На них людина жива, невдавана.
Є на Поділлі місцина, подібної до якої не знайдеш у цілій країні. Тут стоїть на кам’яному півострові древнє місто Кам’янець-Подільський.
Цей важливий оборонний вузол на шляху зі Східної Європи до Балкан уходив до складу кількох держав: монголо-татарської орди, Великого князівства Литовського, польської Корони, Туреччини, Росії; та СРСР. Але місто по духу завжди залишалося українським.
У створенні неповторного обличчя Кам’янця взяли участь представники різних народів. Але найбільшими складовими в культурі Кам’янця були українська та польська, адже місто виросло на межі заселення двох народів.
За Польщі Кам’янець був місцем ув’язнення багатьох українських патріотів. У фортеці тримали незламного Устима Кармелюка. З цим епізодом в історії міста пов’язана цікава місцева легенда.
Кажуть, коли Кармелюка везли до фортеці, його побачила молоденька польська панночка. Закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати б визволити його з неволі. Піднявшись одного дня на 40-метровий мінарет, прибудований турками до Петропавлівського собору, панянка вистрілила з лука в те вікно Папської вежі, де мав знаходитися в’язень. До стріли, крім записки, було прикріплено згорнуту в кульку довгу і міцну турецьку шаль.
Кажуть, що Кармелюк втік з фортеці завдяки цьому подарунку...
Кілька днів пробув у Кам’янці в 1846 році Тарас Шевченко, мандруючи Україною за завданням Археографічної комісії.
Майже вісім місяців у часи визвольних змагань Кам’янець був тимчасовою столицею Української Народної Республіки.
Так дивно відобразилася на долі маленького містечка на Поділлі вся історія України. Кам’янець-Подільський залишається в пам’яті як символ українського духу, що протягом століть гартувався вогнем і мечем.
Відповідь:
Пояснення:Чи зможуть з часом селфі замінити родинні фото? Можливо, навіть, дуже скоро. Час йде, мода змінюється увесь час. Коли тільки було створено фотоапарат, в середині ХІХ століття, фото були розкішшю та рідкістю, а картини – “традиційним” зображенням сім’ї. Потім фотоапарат став звичним предметом у родині. Створювали фотоальбоми, в яких було багато різних фото кожного з її членів. Це було сучасно та модно. Як і зараз. Але мистецтво фотографії не стяло на місці та постійно рухалося вперед. Нині більшість фото зберігається на комп’ютерах та телефонах, а роздруковані фото в фотоальбомах вже стають рідкістю. В цьому і проблема. Цифрові фотографії не матеріальні, вони не мають тієї душі, яка зберігається в старих знімках, потертих від частого носіння в задніх кишенях. Якщо ти “загубиш” фотографію на своєму пристрої, ти можеш почати турбуватися, але завжди б її повернути. Через це ти перестаєш цінувати фото як щось єдине і щось дорогоцінне
Якщо людину змалку будуть привчати до сімейного виховання, то селфі не зможуть повністю замінити родинні фото. Адже селфі – це, для початку, фото самого себе. Ти робиш фото, в кадрі якого, згідно правилу, знаходиться лише твоє обличчя, і це, можливо, навіть розвиває самозакоханість, що не є найкращим виходом для майбутнього людини взагалі. Яка мова може йти про знімки сім’ї, коли, припустимо, підліток бажає робити лише фото свого гарненького личка.
В більшості випадків селфі не роблять просто так. Для них спеціально фарбуються, вбираються і намагаються показати себе якомога привабливішим, часом навіть роблять з себе зовсім іншу людину, вбиваючи в собі всю унікальність особистості. Випадкові і спонтанні фото, які переважали в минулому, розкривали людей такими, якими вони були і є. На них людина жива, невдавана.
Місто на камені.
Є на Поділлі місцина, подібної до якої не знайдеш у цілій країні. Тут стоїть на кам’яному півострові древнє місто Кам’янець-Подільський.
Цей важливий оборонний вузол на шляху зі Східної Європи до Балкан уходив до складу кількох держав: монголо-татарської орди, Великого князівства Литовського, польської Корони, Туреччини, Росії; та СРСР. Але місто по духу завжди залишалося українським.
У створенні неповторного обличчя Кам’янця взяли участь представники різних народів. Але найбільшими складовими в культурі Кам’янця були українська та польська, адже місто виросло на межі заселення двох народів.
За Польщі Кам’янець був місцем ув’язнення багатьох українських патріотів. У фортеці тримали незламного Устима Кармелюка. З цим епізодом в історії міста пов’язана цікава місцева легенда.
Кажуть, коли Кармелюка везли до фортеці, його побачила молоденька польська панночка. Закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати б визволити його з неволі. Піднявшись одного дня на 40-метровий мінарет, прибудований турками до Петропавлівського собору, панянка вистрілила з лука в те вікно Папської вежі, де мав знаходитися в’язень. До стріли, крім записки, було прикріплено згорнуту в кульку довгу і міцну турецьку шаль.
Кажуть, що Кармелюк втік з фортеці завдяки цьому подарунку...
Кілька днів пробув у Кам’янці в 1846 році Тарас Шевченко, мандруючи Україною за завданням Археографічної комісії.
Майже вісім місяців у часи визвольних змагань Кам’янець був тимчасовою столицею Української Народної Республіки.
Так дивно відобразилася на долі маленького містечка на Поділлі вся історія України. Кам’янець-Подільський залишається в пам’яті як символ українського духу, що протягом століть гартувався вогнем і мечем.