Я живу в прекрасному місті Києві, але розповідь зовсім не про це. Чудового ранку, я, як завжди, просто збирався у школу. Погода була чудова: співали пташки, настрій доречі був відмінний. Ну що ж, я зібрався і вирушив у школу, щоб дійти до мого навчального закладу потрібно було 20 хвилин. І я вирішив під'їхати на автобусі, мені здалося що так буде швидше. В автобусі було спекотно. Проїхавши всього два світлофори я побачив що з водієм автобуса щось сталося. Здавалося що він ніби засинає за кермом. Я миттю підійшов до нього він зупинився, та сказав: - До синку, серце. Я одразу витягнув його з-за керма, поклав на землю та почав робити масаж серця. Поклав кисть однієї руки на нижню третину грудини. І почав робити масаж серця. І ось зупинившись я побачив що водій відкрив очі. Він обійняв мене, ніби дякуючи за те, що я врятував йому життя...
Чудові степи білоцерківські! Прекрасно тут ранньої весни, коли прокидається земля, коли все на степу наливається життєдайним соком, починає рости, тягнеться буйно до сонця. Чудові ці степи влітку, коли шумлять хліба, коли жайворонки весело заливаються в небі, коли до млості припікає сонце. Величний цей степ восени, коли поля готові віддати свої незчисленні багатства, коли з тріском лопаються на баштанах дивовижні великі кавуни, і тече з них густий медовий сік, коли цвітуть пізні гречки, і п’янять та бадьорять їх пахощі людину.
- До синку, серце.
Я одразу витягнув його з-за керма, поклав на землю та почав робити масаж серця. Поклав кисть однієї руки на нижню третину грудини. І почав робити масаж серця. І ось зупинившись я побачив що водій відкрив очі. Він обійняв мене, ніби дякуючи за те, що я врятував йому життя...