Скласти діалог з заперечними та неозначними займенниками​

1) мамо, налийте мені молока-духмяного соку з липневого поля

2) Бережу реліквію-єдину батькову світлину фронтову

3)ми всі із хліба виростали сину, із праці себто-чуда із

4)мінялись ери, покоління, лише не мінялося воно-неопалиме і нетлінне, пшеничне визріле зерно

5)упала гілка-лапа снігова

6)ах, як вона цвіла, чарівна

7)люблю васильки-скромні квітки

8)Розквітли дві троянди в парі – вогню дві чаші, повні вщерть

9)Розцвів зірками пишними жасмин-вродливий син пахучої хуртечі

10)Простягаю руки до сонця, всього світлого оборонця

11)Дуби кронасті-зелені собори-чітко вимальовують у воді свої силуети

12)Вінцем досягнень і надбань людини є ,мабуть, рукотворне чудо-сад

     Наше життя минає непомітно. Сьогодні я хотів би повернути вчорашнє, та це неможливо. Хіба що хтось збудує машину часу і здійсниться мрія багатьох - повернутися у своє дитинство, свої юні студентські роки. Але, на жаль, це призвело б до непоправних наслідків: катастрофи, війни, хвороби тощо.
     Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом.
    Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета.
     Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".