З землі ще не зійшов сніг, а в душу проситься весна. На ясному небі сяє сліпуче сонце. Бурульки на будинках почали скиглити, плакати: вони не хочуть залишати свої затишні місця. Задзюрчали веселі струмочки. Вони срібляться від сонячних променів. На вулицях почалася метушня. Маленькі діти шукають зручний момент, коли мама відвернеться, — залізти в калюжу.
Весна прийшла в місто. На газонах з-під снігу вже проглянула земля, від якої пахне сирістю. Мостова й тротуар вкриті калюжами, хлопці пускають кораблики й будують греблі.
Дерева голі, але вже живуть, дихають. На кущах, на яблунях та інших деревах незабаром набухнуть бруньки й з’являться маленькі листочки.
Весна, на мою думку, найживіша з усіх пір року. Адже саме з її приходом прокидаються звірі, птаство, все навколо оживає, і як ніби заново починається життя. Розходяться на небі хмари, та воно стає блакитним. Можна лягти на першу травичку і, дивлячись в небо, помріяти. І стає радісно на душі, ніби заново народжуєшся. Природа вбирається в яскраві фарби. Як здорово прокидатися вранці під спів птахів! Вийти на вулицю і вдихнути запах теплого вітерцю! Як чудово пахне весною! Навіть люди стають добрішими та частіше посміхаються.
Прийшла весна, довгоочікувана й всіма нами улюблена!
На останньому курсі Київського Національного університету ім. Т.Г.Шевченка, звичайно, я обрав тему дипломної роботи «Життєвий і творчий шлях Павла Глазового». Це була чи не найперша спроба правдиво проаналізувати творчість старійшини гумористичного цеху. Незабаром у стислому варіанті ця робота побачила світ на шпальтах республіканської газети «Молодь України», викликала великий інтерес у читачів із різних куточків нашої держави та за кордоном. Вона й лягла в основу цієї книги.
Беручись до праці, не раз запитував себе: «А чи маю моральне право писати про Павла Глазового, його творчість? Чи не занадто важка ноша, чи правильно з етичної точки зору виносити на загал маловідомі неоднозначні сторінки життя великого Майстра?»
З дозволу та благословення Павла Прокоповича розпочав. Доповнював її документальними свідченнями далеких років, новими творами Павла Глазового, які вийшли з-під його пера останнім часом, добував про нього інформацію з різних джерел. А коли робота добігала кінця, зрозумів, що просто зобов'язаний видати цю книгу й донести її до всіх, хто шанував, шанує і, немає сумнівів, шануватиме творчість Павла Глазового.
Гадаю, після цієї книги ще багато буде різних видань, спогадів та міркувань щодо творчості Майстра, багато народиться «друзів» та «учнів» Павла Прокоповича. І все це буде добре. Хоча б тому, що, врешті, прокинеться інтерес урядовців та чиновників різного калібру, колег по перу та деяких необізнаних громадян до постаті великого спадкоємця Степана Руданського та Остапа Вишні.
Як вдячний учень Павла Прокоповича, людини, яка завжди ставилася до мене з батьківською теплотою, оберігала від непродуманих кроків у літературі, з нетерпінням чекала на наші зустрічі, учила й виховувала в дусі нетерпимості до всякої нечисті в нашому суспільстві, я відтворював у цій книзі спогади зі щирою синівською любов'ю, з великою шаною та гордістю за свого Вчителя.
З землі ще не зійшов сніг, а в душу проситься весна. На ясному небі сяє сліпуче сонце. Бурульки на будинках почали скиглити, плакати: вони не хочуть залишати свої затишні місця. Задзюрчали веселі струмочки. Вони срібляться від сонячних променів. На вулицях почалася метушня. Маленькі діти шукають зручний момент, коли мама відвернеться, — залізти в калюжу.
Весна прийшла в місто. На газонах з-під снігу вже проглянула земля, від якої пахне сирістю. Мостова й тротуар вкриті калюжами, хлопці пускають кораблики й будують греблі.
Дерева голі, але вже живуть, дихають. На кущах, на яблунях та інших деревах незабаром набухнуть бруньки й з’являться маленькі листочки.
Весна, на мою думку, найживіша з усіх пір року. Адже саме з її приходом прокидаються звірі, птаство, все навколо оживає, і як ніби заново починається життя. Розходяться на небі хмари, та воно стає блакитним. Можна лягти на першу травичку і, дивлячись в небо, помріяти. І стає радісно на душі, ніби заново народжуєшся. Природа вбирається в яскраві фарби. Як здорово прокидатися вранці під спів птахів! Вийти на вулицю і вдихнути запах теплого вітерцю! Як чудово пахне весною! Навіть люди стають добрішими та частіше посміхаються.
Прийшла весна, довгоочікувана й всіма нами улюблена!
На останньому курсі Київського Національного університету ім. Т.Г.Шевченка, звичайно, я обрав тему дипломної роботи «Життєвий і творчий шлях Павла Глазового». Це була чи не найперша спроба правдиво проаналізувати творчість старійшини гумористичного цеху. Незабаром у стислому варіанті ця робота побачила світ на шпальтах республіканської газети «Молодь України», викликала великий інтерес у читачів із різних куточків нашої держави та за кордоном. Вона й лягла в основу цієї книги.
Беручись до праці, не раз запитував себе: «А чи маю моральне право писати про Павла Глазового, його творчість? Чи не занадто важка ноша, чи правильно з етичної точки зору виносити на загал маловідомі неоднозначні сторінки життя великого Майстра?»
З дозволу та благословення Павла Прокоповича розпочав. Доповнював її документальними свідченнями далеких років, новими творами Павла Глазового, які вийшли з-під його пера останнім часом, добував про нього інформацію з різних джерел. А коли робота добігала кінця, зрозумів, що просто зобов'язаний видати цю книгу й донести її до всіх, хто шанував, шанує і, немає сумнівів, шануватиме творчість Павла Глазового.
Гадаю, після цієї книги ще багато буде різних видань, спогадів та міркувань щодо творчості Майстра, багато народиться «друзів» та «учнів» Павла Прокоповича. І все це буде добре. Хоча б тому, що, врешті, прокинеться інтерес урядовців та чиновників різного калібру, колег по перу та деяких необізнаних громадян до постаті великого спадкоємця Степана Руданського та Остапа Вишні.
Як вдячний учень Павла Прокоповича, людини, яка завжди ставилася до мене з батьківською теплотою, оберігала від непродуманих кроків у літературі, з нетерпінням чекала на наші зустрічі, учила й виховувала в дусі нетерпимості до всякої нечисті в нашому суспільстві, я відтворював у цій книзі спогади зі щирою синівською любов'ю, з великою шаною та гордістю за свого Вчителя.