В одномумісті жили два маленьких горобчики Чик та Чирик. Дуже любили вони вихвалятись один перед одним.
Одного сонячного ранку горобчики знову почали вихвалятись. Чик, гордо піднявши голову, сказав:
- Подивись, яке в мене гарне пір'ячко. Воно так і виблискує на сонці.
Чирик відповів:
- Та ти тільки поглянь, які у мене ніжні крильця, тендітний хвостик. Я набагато кращий від тебе.
Чик аж закричав від таких слів. Між горобчиками почалась сварка, яка невдовзі переросла в бійку.
За маленькими хвальками, хитро примруживши оч гав великий чорний кіт Мурко. Чик та Чирик бились так, що аж летіло пір'я. Кі тихенько підкрався і швидко стрибнув за здобиччю. Вхопив горобчиків за хвостики. Перелякані пташенята почали вириватись, і таки полетіли. У Мурка в лапах залишилися лише їхні хвостики. Посідали бідолашні на паркані і мовчать. Нікому не хочеться більше вихвалятись, та і немає чим.
З того часу горобчики жили дружно. А якщо і кортіло деколи похвалитись, то одразу згадували про свої хвостики, які залишились у Муркових лапах.
Людська душа – павутинка, химерне плетиво, що рветься навіть від легесенького подиху вітерця… А ще – дорогоцінне полотно, витонченості якого подивується не одна вправна ткаля, зрештою, на цілому світі не знайти людини, яка б могла створити щось подібне. Усвідомлення цього спонукало не одного знаного або ж і зовсім невідомого мислителя задуматися над вічними та складними мотивами людського існування. Очевидно, саме тому маємо змогу читати і ці поетичні рядки, сплетені уявою, наснагою, переживаннями, вірою та любов’ю львів’янки Галини Матвієнко. Народилася Галина у Львові. Тут закінчила загальноосвітню середню школу № 82, а також дитячу музичну школу № 1 ім. А. Кос-Анатольського – опанувала гру на бандурі. Цього року Галина Матвієнко стала випускницею історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, а також – аспіранткою цього навчального закладу.
Бажання записати римовані рядки виникло в авторки ще у школі, а сприяли цьому її музичні зацікавлення – самостійне виконання пісень та інструментальних творів у супроводі улюбленого інструменту. “Людина не в силі самотужки вистояти на роздоріжжі серед буревіїв та хурделиць, проживаючи без віри” – переконана Галина. Тому минуле та сьогодення, зміна пріоритетів та формування суспільних цінностей – “часові моменти земного життя людини” – актуальні мотиви її віршів. Творити нові поетичні рядки надихає Галину “переживання кожного Слова”. Напевно тому у її виконанні, а точніше написанні, вони не зовсім поміщаються у рамки звичних та відомих поетичних розмірів чи рим, а просто ллються потоком думок, пульсують і… живуть.
В одномумісті жили два маленьких горобчики Чик та Чирик. Дуже любили вони вихвалятись один перед одним.
Одного сонячного ранку горобчики знову почали вихвалятись. Чик, гордо піднявши голову, сказав:
- Подивись, яке в мене гарне пір'ячко. Воно так і виблискує на сонці.
Чирик відповів:
- Та ти тільки поглянь, які у мене ніжні крильця, тендітний хвостик. Я набагато кращий від тебе.
Чик аж закричав від таких слів. Між горобчиками почалась сварка, яка невдовзі переросла в бійку.
За маленькими хвальками, хитро примруживши оч гав великий чорний кіт Мурко. Чик та Чирик бились так, що аж летіло пір'я. Кі тихенько підкрався і швидко стрибнув за здобиччю. Вхопив горобчиків за хвостики. Перелякані пташенята почали вириватись, і таки полетіли. У Мурка в лапах залишилися лише їхні хвостики. Посідали бідолашні на паркані і мовчать. Нікому не хочеться більше вихвалятись, та і немає чим.
З того часу горобчики жили дружно. А якщо і кортіло деколи похвалитись, то одразу згадували про свої хвостики, які залишились у Муркових лапах.
Людська душа – павутинка, химерне плетиво, що рветься навіть від легесенького подиху вітерця… А ще – дорогоцінне полотно, витонченості якого подивується не одна вправна ткаля, зрештою, на цілому світі не знайти людини, яка б могла створити щось подібне. Усвідомлення цього спонукало не одного знаного або ж і зовсім невідомого мислителя задуматися над вічними та складними мотивами людського існування. Очевидно, саме тому маємо змогу читати і ці поетичні рядки, сплетені уявою, наснагою, переживаннями, вірою та любов’ю львів’янки Галини Матвієнко. Народилася Галина у Львові. Тут закінчила загальноосвітню середню школу № 82, а також дитячу музичну школу № 1 ім. А. Кос-Анатольського – опанувала гру на бандурі. Цього року Галина Матвієнко стала випускницею історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, а також – аспіранткою цього навчального закладу.
Бажання записати римовані рядки виникло в авторки ще у школі, а сприяли цьому її музичні зацікавлення – самостійне виконання пісень та інструментальних творів у супроводі улюбленого інструменту. “Людина не в силі самотужки вистояти на роздоріжжі серед буревіїв та хурделиць, проживаючи без віри” – переконана Галина. Тому минуле та сьогодення, зміна пріоритетів та формування суспільних цінностей – “часові моменти земного життя людини” – актуальні мотиви її віршів. Творити нові поетичні рядки надихає Галину “переживання кожного Слова”. Напевно тому у її виконанні, а точніше написанні, вони не зовсім поміщаються у рамки звичних та відомих поетичних розмірів чи рим, а просто ллються потоком думок, пульсують і… живуть.